|
    Прочтений: 0 Посещений: 2617 Дата публикации: 14.4.2007 Країно, моя, ти в вогні. В печалі ти й страшній розрусі. За тебе боляче мені. За тебе крає серце й душу. Я Бога прошу кожну мить. Про лад в тобі і стан хороший. Як боляче стає мені, Коли я про безглуздість прошу. Безглуздість ця в моїх словах. У діях нашої громади. У нас, панове, лише в нас, Що не бажаємо свободи. Ми волю маєм, то і що? Коли владичити не вмієм. Коли сміється з усіх нас Громада закордонна вміла. Ми на арені цирковій. Виконуєм страшні діяння. Ми клоуни, що є смішні. Самі ж бо топимось в риданнях. Усе, що вміємо робить – Це плакати і ридьма нити. Не маєм сил ми у душі, Щоб мужньо щось нове створити. Ми є цинічні і дурні. Дурні у справах, не в роботі. Ми затрачаєм сили всі, А їх немає і без того. Ми в крайність падаєм щомить. Ми по сценарію існуєм. Чому ж не хочемо зуміть Наставником для себе бути. Творцем усіх своїх надій. Бажань, таємних, виконавцем. Ми були. Є. Будемо ми. Про нас, нажаль, за мить забудуть. Не увінчають наших слів, Як істину, по котрій жити. Ми були словом, що мов пил Від поруху вітрів роздуло. Ростили гордість у душі. Не відступати ми бажали. Тепер святе все у вогні, А ми навколішки упали. Ми граєм роль, що є смішна. Стаєм акторами невміло. Злишилась гордість, а душа За грішність в пекло полетіла. Ви знайте, любі, гордість є – Не іншим, як чіясь забава. Ми є ляльки, це лише гра. Ця гра невміла і лукава. Ми зрадили усіх надій. Ми зруйнували щастя й долі. Держава наша у вогні, А ми доходимо поволі. Ми чахнем й пухнем наочах, Ми з жиру бісимось нівроку. Від нас злишається лиш «прах», І крапля розпачу із ока. Ми розуміємо всю суть, Коли вже дзвони відіграли. Ми намагаємось звернуть, Коли нагоди вже не стало. Ми спочиваємо в пітьмі – У збитих дерев’яних дошках. Як боляче стає мені, За землю, Україну, «душку» – Що полетіла до небес, Із залишком добра й любові. Минає час, мина ще день. І розумію я поволі, Як всі в печалі й в ницім горі Надії просять і життя. Що стрімко мов Зевесева стріли, Так лунко й швидко пролетіли… …Душа панове – це місток, Котрий веде до правди істин. Коли волієш жити ти, Смакуєш ти життя зумисно. Я прав на критику немав. Я слів казати не повинен. Одне хвилює « Хто б підняв, З колін матусю-Україну». Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Vitali-K HitchensOn - З колін матусю-Україну
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |