Zarayan - Пiслямова

Жанр: Лирика: Любовная

З чого ж почати?

Мабуть с того,

Як досi я тебе люблю.

Караю серця молодого

За тую доленьку свою.

За те що любить i страждає,

За се й багато горя знає,

Життя по iншому сприймає,

Дурманить голову мою.

Не думав, що воно так буде.

Вважав, що скоро позабуду.

Аж нi...

А с чого все почалось?..

Душi тихесенько дрiмалось.

В тiм казематi, за стiною,

Що сам для себе збудував,

Вiд того жаху iз бiдою,

Вiд того лишенька i болю,

Яке я за життя пiзнав.

Не стану згадувать. Ти знаєш -

Не люблю теє воротити.

А як тодi хотiлось жити!..

Усiм свою душу вiдкрити.

Але найшлися добродiї,

Якi згасили мої мрiї.

Вони хотiли мене вчити,

Як треба в цьому свiтi жити.

Та бiльш змогли лиш насмiтити.

Але й навчили...

То вiд них,

Та їм подiбних я ховався.

За своїм муром. i старався

Його щоденно укрiпляти,

i себе там за ним ховать.

Щоб вже нiхто не змiг дiстати

Душi моєї, i не знать,

Що там насправдi був вогонь.

Нiхто не бачив вже його.

Та й сам я мало що вбачав.

i часто себе катував

За те, що бранцем є тюрми,

Де сам себе замурував.

Та я вже й звик. А серце нило.

Воно ж бо  грiшнеє хотiло

Когось кохати та й собi

Коханим бути. i в журбi

Молив я Бога аж до рання:

"Дай хоч найгiршеє кохання".

Вiн дав найкраще...

i в ту мить

Посипалися стiни й грати,

Якi вже не могли тримати

Душi, що знов хотiла жить.

iї було вже не спинить

Нiчим. i плам'я розгоралось.

У серцi квiткою здiймалось

Нове чудове почуття,

Що варте усього життя.

Але нiколи не буває

Добра без лиха. Бо я знаю,

Що iнший вже тебе добився,

Що на пiвроку я спiзнився.

Але коли с тобой кохався,

То весь цей всесвiт забувався.

i ложка дьогтю додавала

Моїм тiлесним почуттям

Велику, незрiвнянну силу.

i я дивлюсь на тебе милу

Ясними зорями-очами.

i сам, мов квiтка, розквiтав,

Бо я кохаю до нестями,

Як ще нiкого не кохав.

Та часто думаю: О Боже!

Навiщо ж ти менi послав

Такеє грiшнеє кохання,

З якого щастя i страждання

У купi я вже стiльки мав.

Страшнiше ж всього - розставання.

i думка, що це почуття

Я маю може вже в останнє.

Я як те малеє дитя,

Боюся втратить цю надiю,

На своє щастя i життя.

Без болi, сльоз i каяття,

Що загубив я свою мрiю

Десь у кутах свого буття.

 <"запрещённое" skiped>

Але навiщо я се пишу?

Навiщо мнi вiршi лiпить?

Да так... Вiд себе захотiлось

На згадку щось тобi лишить.

12.03.2001

Обсудить на форуме

2003-10-31 03:21:39 Evilly
Нет слов. Одни эмоции. И чувства. Почувствовала себя таким ничтожеством... Не дано мне такого понять. Или просто это настолько красиво написано..... А вообще хотелось бы заметить, что у тебя прекрастный украинский. Странно только что в РЛ ты говоришь на русском.:)
2003-12-05 17:28:08 Dogma
Присоединяюсь к предыдущему комментатору...но, Тарас Григорович заметен:-)) Это претензия, но не к автору -а к тем гусям, которые, густо засеяв наши уши (и души) Тарасом Григоровичем, делают вид он ЕДИНСТВЕННЫЙ украинский поэт....
2006-09-01 15:39:49 herbariy_1
Могу сказать с уверенностю,что сейчас у меня в жизни аналогичная ситуация...Стих меня просто ШОКИРОВАЛ...это мои и его чувства...это МЫ , вот читаю его и вижу нас...:)
2006-11-16 22:07:52 viva
вірш прікольний! (я не критикую,але в 2-му стовпчику, 4-й ряд замість "С" - треба "З".)
2007-09-14 11:20:59 Обескрыленный Ангел
"Та й сам я мало що вбачав. i часто себе катував За те, що бранцем є тюрми, Де сам себе замурував. Та я вже й звик. А серце нило. Воно ж бо грiшнеє хотiло Когось кохати та й собi Коханим бути. i в журбi Молив я Бога аж до рання: "Дай хоч найгiршеє кохання". Вiн дав найкраще... i в ту мить Посипалися стiни й грати, Якi вже не могли тримати Душi, що знов хотiла жить." Эх, Зараян, ну точно про меня. А как ты к творчеству Тараса шевченка относишися, уж очень на его стиль похоже.

---

Комментарий:
Ваше имя/ник:
E-mail:
Введите число на картинке:

Украинская Баннерная Сеть