Жанр: Лирика: Любовная Прочтений: 0 Посещений: 1833 Дата публикации: 21.12.2007
Рветься серце не на волю,
Очі плачуть не від болю,
І душа вогнем палає,
Щиро й радісно бажає
Бачить знов зелені очі,
Під покровом тихим ночі,
Щоб відчути пал кохання,
Щоб віддатися бажанням,
Щоб зійтися в поцілунку –
Найсолодшому дарунку.
Потім міцно обійняти,
Знову й знову цілувати.
І на вушко прошептати
Про уміння спокушати,
І про вірність, що як зорі,
Відбивається у морі
Теплих слів п`янкої втоми,
Уподібненої рому.
Милий голос кличе душу.
Клятву серцю не порушу,
Що давав тобі в надії,
Що здійсняться мої мрії
Про любов в полоні щастя,
Почуття лиш білих мастей,
Почуття що правлять світом,
Що покриті ніжним цвітом,
Що несе вогонь кохання
Без вітрів розчарування,
Вічну тайну зберігає
Тих сердець, що пам`ятають
Щирий трепіт всього тіла,
Що в обійми захотіло,
Захотіло полетіти,
Як у снах літають діти…
О, кохання – невідоме,
Завжди нове і чудове,
Таке чисте і тендітне,
Загадкове і привітне…
Та чи варто розгадати,
Що таїш в собі пізнати?
Може треба просто жити,
Поки можемо любити?!!
Ваше мнение: