Жанр: Проза: О любви Прочтений: 0 Посещений: 2517 Дата публикации: 4.1.2008
Коли кохаєш,світ стає схожим на казку...
Дивлюсь в блакитне небо і згадую твої очі .Воно таке світле ,чисте ,хочеться підняти крила, яких немає ,і злетіти високо-високо…
На вулиці сніг ,холодно…Ти також відчуваєш цей холод ,ти бачиш це небо .Десь в далечині перетинаються наші погляди ,ти теж бачиш ці витвори природи-ці хмари.
Білий сніг .Він асоціюється з чимось мертвим ,можливо з почуттями ,які для нього нічого не означають .Я бачу двох голубів ,вони змахують крилами і летять .Щасливі….
Кругом люди . В кожного свої думки ,і лиш я вслухаюсь в ці пусті розмови і шукаю тишину .І коли я її знайду ,то відчую шум вітру ,почую звук кожної сніжинки ,час зупиниться ,сотні кілометрів вмить перетворяться в кроки ,лиш кроки ,секунди між нами .Нічого не існує ,ми одні в цілому світі .Ми одні на шляху до істини ,на шляху мрії.
И мілбйони ,навіть мільярди сніжинок падають на нас ,вони тануть ,падаючи на закохані тіла .Вода чиста.
Ми забудемо смак сліз ,адже їх вже не існує .Уже нічого не існує ,є тільки ти і я ,і лиш цей білий сніг
Ваше мнение: