Жанр: Проза: Юмор Прочтений: 0 Посещений: 2396 Дата публикации: 10.7.2008
Що ж, неможливе можливо і я стала Кицею!
Напевно, згадати свої минулі життя неможливо, а передбачити майбутні - нереально. Але все ж можна спробувати.
Отже, якби я стала кішкою..
Мур! Доброго муррранку! Мій носик загруз у м’якенькій подушечці, лапки задубіли, а очки від несподіваного світла стали блакитно – зеленими. Відчуваю м’який дотик на спинці. Мурр, вушка чухають –яка радість, мурнявв... І поволеньки треба вставати.
Спочатку потрібно зробити зарядочку, тобто стрибнути на вікно, подивитись, що там надворі, а потім назад. Можна зазирнути до ліжечка господині, там тепло і за вушком чешуть. А ще там пахне спокоєм і молоком. Мурнявв... Як я люблю молоко!!! Воно таке біле і смачне, таке, як і я...
Ні, ні, мені треба вмитись, а вже потім думати про їжу. Лапкою вмиваю личко, розправляю вусики, потім мию спинку, згодом животик і хвостик. І бадьоренька крокую на кухню, пазурчиками дряпаю ніжку стола і навіть не чую нотки незадоволення від господині. Вдячна їй за це, тому починаю муркотіти біля неї, тертись личком об поли її піжами. У відповідь чую : „Ах ти ж моя бешкетниця! Виспалась? А їсточки не хочеш? Звісно, хочеш. Зараз я тебе нагодую”.
Нявв! Моє улюблене! Холодне, біле і таке смачне молоко! Сніданок видався на славу! Треба помити вусики, а то вони вкриті краплями молочка. Після цього вдячно муркочу і прошу у господині дозволу погуляти, запитально нявкаючи. А вона відповідає: „Кицю, сьогодні холодно, дощик іде, калюжі, хмари. І у мене сьогодні вихідний, я хочу ще повалятися у ліжку, а не відтягувати тебе від якогось кота, чи грати з тобою в піжмурки. Сиди вдома, бо інакше отримаєш на горіхи”
А що це таке „на горіхи”? Мабуть, щось смачне. Треба буде спробувати у вільний час. А зараз у мене є завдання, причому серйозне: треба підчепити ооон того рудого кота, який тулиться біля під’їзду й весь час мені підморгує. Трохи ображено йду з кухні, бо господиня на мене завжди гонить і все перекручує. Ну от, тепер вона мене не може забрати від котів! Та це ж не я до біля них тусуюсь, а вони біля мене. Хіба я винна? Біля мене як валеріанкою помазано, вони так на мене і кидаються. А потім подруги - киці мені заздрять, а господиня каже, що їй вже набридли кошенята. А я ще молода! Я жити хочу! Ой, про що це я? А так, звісно, ніякого дощу нема, просто накрапають маленькі краплинки. Піду гляну, що там надворі. Застрибую на підвіконня, потім у кватирку, невисоко ж, перший поверх і тут... Мені хтось на голову виливає відра 2 води. Бррр!!!!!!!! Якщо зустріну цю сволоту, всі патли повириваю. Який тут кіт, я не хочу нікого бачити, тим більше холодно, а мій зовнішній вигляд точно не як у кішки з глянцевих журналів. Краще я б помила господині язиком посуд, хвостиком позамітала підлогу і погріла їй ніжки, ніж така мука. Мяу!!!! Допоможіть! І де ж цей бісів кіт? Його змело, як зносить мені останню клепку від валеріанки. Ах ти ж...
Ой, як мені холодно, а лапки всі мокрющі. Та я ж в калюжі!!!
І стрімголов кинулася втікати від дощу до під’їзду .Там тепліше, але мокро. Де ж це ти, моє спасіння?
І тут бачу його...Сірий хвостик, смугаста спинка, просто Бред Пітт! Починаю скаржитись, типу сама собі, що мені, брр, холодно. А він! У нього такі ніжні лапки!!! Ну добре, обійняв і досить, а то ще від господині дістанеться.”Adios”- кажу йому і починаю дряпати двері. Кіт, звісно, лишився незадоволеним, як, від нього, та Киця йде. Але це його, котові, проблеми. І тут господиня відкриває двері і ледве не зомліває на порозі. Я ледь тихо винувато муркнула, а потім все було по такій схемі:
1)Великий і сердитий монолог господині;
2) ванна(а це ще гірше дощу);
3)рушник, м’якенький;
4)якась штуковина, яка весь час на мене кричала, здається її називають фен. Чи як там...;
5)найжахливіше – гребінець. Він дере твою шерсть, як ніби це приносить йому задоволення. Одного разу я вже намагалась йому за це відплатити, але поранила лапку до крові;
6)найприємніше – м’яка подушечка і покривало. А потім, мурр, я поринаю у сон. І сниться мені цей смугастий Бред Пітт...Муррр...
Ось воно, котяче життя. Мурнявв.