Жанр: Проза: Разное Прочтений: 0 Посещений: 1804 Дата публикации: 26.7.2008
Як добре, коли обставини дозволяють іти додому не поспішаючи. Не так, як вранці на роботу (бігти із циферблатом наручного годинника перед очима), а саме йти. Йти повільним кроком, всмоктуючи поглядом усі ті чудеса, повз які мусив сліпо пронестися вранці. А хіба ж то не чудеса — небо з химерними хмарами, зоряне небо (коли йдеш пізно), старі дерева?.. Так само колись любив повертатися зі школи. Он та верба, наприклад, майже така сама, як ті, що росли поблизу батьківської хати... Майже... Бо ж батьківська хата за сотні кілометрів звідси. І нема вже тих верб. І мене там нема. І хата вже перебудована. І живуть там інші люди...
І чомусь пригадався мені мій п\'ятий клас. Не відразу я тоді второпав суть отих начебто й зайвих англійських артиклів A і The. А тепер, ідучи вулицею, до глибини душі відчуваю: ця верба, яку бачу зараз, — то A, а кожна з тих, батькових, верб — то дійсно The!
Ваше мнение:
arzt - Ностальгія
