Жанр: Проза: О любви Прочтений: 0 Посещений: 1844 Дата публикации: 13.1.2009
про те, як важливо одразу ж висловлювати думки коханим, не ховаючись
Як важко піти. Ти звикаєш, твій простір обмежується присутністю певної людини, поза нею – невідомий світ, що навіть не спокушає своєю непізнаністю. Ти вперше усвідомлюєш, що безвість не хвилює, цікавіше світ коханого творіння. Твій мозок відмовляється стерилізуватися – забути фрагменти спільного. Думка кожної миті повертається, зображуючи лише позитивні сторони. Ти не бачиш вад божественної істоти. Їх не існує, справа в тому, що ти – поганий та недосконалий. І ти обіцяєш собі, що змінишся – і все буде добре, той час повернеться, ти посміхатимешся на самоті, згадуючи сьогоднішню зустріч; ти втікатимеш від усіх, аналізуючи рухи, слова, дотики; ти шукатимеш хоча б йоту сенсу, зв`язку, послідовності; малюватимеш собі ваш спільний світ… І не існуватиме перешкод, і події набуватимуть саме бажаних обрисів, інакше бути не може, адже це ваш світ, він досконалий та гнучкий, він – осередок мрій. А твої рідні, усміхаючись, чекатимуть на тебе, щоб розпитати про причини твого щастя… А ти не зможеш розповісти – слів недостатньо, це ж кохання, вербально не пояснюється, - лише поглянеш очима, повними світла, впадеш на підлогу – і мріятимеш… Ні, вони навіть не уявляють, що ти відчуваєш і до кого. Такої людини більше не знайти в цілому світі, а ти відшукав – і ти кохаєш… Не спатимеш ніч, дивитимешся на місяць (він дружній і все розуміє), розповідатимеш історію свого кохання, згадуватимеш дрібниці, такі важливі та приємні. І навіщо тобі спати?! Адже ти напевне не знаєш, чи побачиш кохання уві сні… Немає потреби гаяти час на сон, ліпше подумати й згадати, а втоми не існує – кохання живить тебе, відчуття, наче ти – титан, могутній та незламний, титан із серцем, гарячим та люблячим. І завтра ти доведеш, напишеш вірш, розповіси, як сумуєш та кохаєш… Нетерпіння підводить - скоріше б…А на ранок ти згадаєш слова, болючі, пекучі, лихі, на які не хотілося звертати уваги, не хотілося вірити, але ж насправді нічого істотного й не мовилося – лише підтекст, низка невпевнених натяків. Їх супроводжувала посмішка, з судомами, нервова, але ти не хотів цього помічати, жартуючи обійняв й поцілунком попросив облишити. Чому не розпитав? Чому не схотів дізнатися? Чому не заспокоїв, не розвіяв сумнівів? Чому… Ти не збагнеш, захочеш довідатися, але відповість тобі тиша. Спокійно пояснить, але не забере надії, тієї ясної зіроньки, що водночас надихатиме тебе й руйнуватиме, адже ти стоятимеш на місці, чекаючи… А варто б піти.
Ваше мнение:
Ася - пізно жаліти
