Жанр: Проза: Разное Прочтений: 0 Посещений: 1625 Дата публикации: 8.2.2009
Попереджаю, я – ненормальна. Примушена казати такі речі, бо залежу від них, як від деяких людей. Немає можливості існувати в самоті, не підпускаючи нікого. Розповсюджена зараза красномовства прокрадається всередину не даючи здоровому глузду виходити назовні.
Переді мною постають ряди, класи, слої населення. Вони оточують та забирають потрібний для життя кисень. Зайві люди, які вони? Чи можна таких пізнати відразу? Чи я можу такою себе рахувати?
Скільки людей забирає дорогоцінний час і скільки я віддаю свого часу для непотрібних речей. Розмови ні про що, різнобічні дії, що не приводять до конкретних результатів. Здавалося,а навіщо розпочинати щось,якщо кінця цьому не бачиш, якщо не можеш поділити неподільне. Відповідь закладена тільки всередині самого себе.
Я розчаровуюсь у людях і разом з тим знаходжу в них щось найкраще. Безглуздо нудити себе дурними здогадками, для чого, тільки душі то потрібно. Так відбувається коли розум не може втримати в кулаці серце. Коли не підвищуючи тону намагаєшся пояснити важливі та незрозумілі речі, не сумніваючись у їх правоті, а тебе навіть слухати не бажають, то чи не варто задуматись над тим, а чи потрібно то тій людині? Та ні, то потрібно тільки тобі. Бо так тобі буде краще, коли тебе підтримають в якомусь судженні.
Можливо,я іноді перегинаю палку та не думаю про наслідки, такі для когось важливі. Я завжди старалася бути ідеальною у сферах, що цікавили над усе. Багато перепон,і ти починаєш розуміти, що важливе було а що ні.
Зараз я тільки з упевненістю можу сказати, що заплуталася в житті, як муха в павутинні. І лиш декілька хвилин врятують мене, щоб виплутатися, щоб не полишитися життя та не стати чиєюсь здобиччю.
Ваше мнение: