|
    Прочтений: 0 Посещений: 1719 Дата публикации: 26.3.2009 з маленької букви... Блимнуло світло. Він ніяково посміхнувся і опустив погляд. Чому мовчиш? Я не мовчу. Тобі здалося. А що ж ти робиш? Тебе слухаю. Дуже і дуже уважно. Ми все-таки різні. Але чому ти зупинилася саме на мені? Бо я – хмаринка, а ти – великий камінь. Ось вітром мене і занесло. Та ні. Навкруги повно того каміння. І взагалі. Хмарки за каміння не чіпляються. Принаймні не за поодиноке. За скелі, напевно. Чи за верхів’я гір. Але не за каміння. Хмарки, вони ж такі тендітні, м’які. Як вони взагалі за щось зачепитися можуть? Не знаю. Ой, ну вибач. Я й забув, що тебе ні про що питати не можна. Ти завжди «нічого не знаєш». Не правда. Інколи знаю. Та я й справді зовсім не збиралася ні за кого чіплятись. Тим паче за каміння. Воно ж таке холодне й гостре. Ще й чорне, як ніч. А вночі літати страшно, бо сама собі шлях у зорях затуляєш. Я взагалі-то летіла у справах. А ти на шляху трапився. Бракує того, що змусив мене затриматись, ще й нарікаєш на мене. Ні на кого я не нарікаю. Просто не можу зрозуміти. Я ж звичайнісінький камінь. Лежу собі. Грію боки, як сонце є. Вмиваюся зливами. Хмарок чіпляю… - камінь нарешті посміхнувся. – Навкруги повно такого ж. То й що… - хмарка знітилася. – Ти просто трапився на шляху… Та й вітер теє… Звичайно. В усьому винен вітер. Точно. У повітрі повисла пауза. Вони дивилися один на одного, аж поки хмарка не торкнулася каменя мереживною щокою. Та я не жалкую. Я теж. Хмарка огорнула камінь і розтанула від його тепла, за день-бо він напікся на сонечку, чекаючи на улюблену хмарку. А я думав ти ніколи не повернешся… А я і не збиралася повертатися… Просто змерзла… без тебе… Вниз до землі побігла кришталева крапля – хмарка танула. Іще зовсім трохи – і м’яка, наче сир, поверхня забере її у свої обійми. Дерном, глиною, піском потече кров землі, щоб виринути назовні блакитним струмочком. І задзвенить він луками із самого вершечка гори аж додолу. А звідти, поцілувавши ноги вічної тверді, шукатиме потічок побачення із річкою, бурхливою й зрадливою, як кохання мавки. І віддавши життя виру, дійде аж до краю світу, щоб там, де небо цілується із землею, де народжується веселка, де немає ні дня ясного, ні ночі зоряної, дати життя нашій хмаринці. Не забариться пір’їста красуня – полетить миром, пожене її вітер-розбишака світ за очі. Та за першої-ліпшої нагоди вертає ясна до свого каменя – у спеку вкриє від жорстокого сонця, у завірюху зігріє диханням півдня. Як сумно – проллється дощем і змиє бруд, як радісно – напуватиме квіти, щоб барвисті рясним килимом прикрасили стежку навколо каменя. Якось дивно було спостерігати за такими стосунками… Та і стосунками це назвати було важко. Камінь зазвичай спілкувався із такими ж брилами, як він сам, з кущами, зіллям, деревами. Хмарка ж увесь час десь літала, знаходила нових друзів, усім посміхалася, загравала до вітру та розчісувала коси блискавками. Та ніхто не знає, чому їм, таким щасливим у своєму власному товаристві, інколи ставало самотньо у натовпі… Чому такий правильний міцний камінь підводив сумні очі до волошкового небокраю, чому відкривав замкнене заворожене серце прозорому духмяному повітрю… Чому пустунка хмарка інколи відривалася від подружок і, шукаючи схованки від вічного кавалеру вітру та від усього спраглого світу, затримувалась у гіллі мертвого старигана-дуба й нишком плакала за свою долю, а потім летіла до каменя, щоб той зігрів її і дав нове життя… Неможливо вгадати, що трапиться далі… Чи не покотиться камінь з верхів’я світу шукати притулку в долині… Чи не віджене буревій хмарку за обрії, де панує крига, щоб леля крижинкою застигла у вічності… Єдине можна сказати напевно… Хмаринка дізналася, що й у холодних ззовні брил є тепло всередині, а камінь зрозумів, що хтось із вдячністю може це тепло прийняти… і подякувати за це… І це була їх маленька таємниця… Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Пакс - алегорія
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |