|
    Прочтений: 0 Посещений: 1375 Дата публикации: 20.7.2009 У цьому творі я намагався передати ситуацію не зрозуміння творчості. Що неправильно, щось не всім зрозуміле, можливо нове, відразу сприймати як погане. Більш того, сприймати агресивно. Час не стоїть на місці, з часом міняються люди, їхні інтереси. Також я хотів зачепити те що якщо людина щось робить, їй це подобається, це подобається іншим, то за це стоїть боротися, адже завжди будуть й ті хто проти, і це нормально. Темна, охайна кімната. На ліжку лежить хлопець років 16. Лежить на спині, дивлячись у стелю. Тихо, лише чутно телевізор і чийсь гучний сміх в іншій кімнаті. Хлопець, гучно набравши повітря в легені, сідає на ліжко та деякий час протирає лице долонями, після чого починає одягатись. Одягнувшись, він бере свій рюкзак і виходить з кімнати. Вийшовши з темного під’їзду він одразу встає у калюжу. Навкруги вже темно, вечір, з сірого неба капає дрібненький дощ. Він іде по звичайному двору багатоповерхівок, обходячи калюжі та бруд. Він зустрічає компанію молоді у бесідці. - О, Рост! – кличе один з них, підбігаючи до нього. – Ти де зник? Давно тебе не бачив! Як справи? - Та, так….. Потихеньку. - Зрозуміло…. Будеш? – Протягує йому пиво. - Ні, не хочу, дякую. - Хм…. Ти якийсь не такий… Ну добре, ти давай заходь інколи до нас. - Обов’язково, але пізніше. - Добре, давай! Ростислав іде далі. Небо стало темнішим, дощ вже закінчився. Він зупиняється навпроти трансформаторної будки, біля якої одиноко світить ліхтар. Рост дивиться на стіну, наче викликає її на дуель. Потім дістає плеєр та вмикає голосно музику в навушниках. Розкривши рюкзак, він дістає звідти балони з фарбою. Вимальовуючи руками лінії, він сам мовби прокидається, його кам’яне лице мов оживає, наповнюється емоціями радості. Ми бачимо, як незрозумілі лінії перетворюються у картину – дівчину на пляжі з заходом сонця. Люди, які інколи проходять повз, зупиняються як зачаровані, дивлячись, як сіра стіна стає вікном в інший світ. Лише проходячи повз, маленький хлопчик запитав у матері: « А навіщо він це робить?». Ростислав, почувши це, на мить зупинився, але згодом продовжив малювати. Малюнок вже був майже закінченим, лише обличчя дівчини залишалось розмитим, коли Рост почув за спиною: «Ти що робиш?!..». Обернувшись, він побачив двох чоловік. - Ти що робиш?? – повторив чоловік років 60. - А на що це схоже?.. Намагаюся розбавити сірі стіни радістю та яскравими кольорами. – відповів Рост. - Тату, чого ми з ним говоримо? Давай я… - не встиг договорити другий, здоровило. - Що?! Та хто тобі дозволив тут малювати?! – «завівся» старий. - А хто заборонив? Я не малюю на чийомусь будинку. Не бачу нічого поганого у цьому малюнку, до того ж людям дуже подобається. - А… А це хто зробив?! – каже старий, показуючи пальцем на усі ляки «закарлючки» на стінах. - Не знаю… я цим не займаюся. – відповів Рост і продовжив малювати. - Та я тобі…..!!! – почув Рост за спиною… «Бах!» Син старого вдарив Роста по ребрам. Той скривився від болю, після чого вдарив здоровилу балоном по обличчю. Той впав, тримаючись за обличчя. Рост почав тікати, так і не відпускаючи балону з рук. «Впіймай його!» - крикнув старий своєму синові, і той побіг за ним. Росту було тяжко бігти після сильного удару, а той наздоганяв. Обернувшись, щоб подивитись, як той далеко, Рост забіг за кут дому. Гучний звук автомобіля, що гальмує… Бах!.. На асфальті розтікається кров…та фарба з розбитого балону, ніби ця суміш текла судинами Роста… А малюнок залишився незакінченим – на пляжі, під захід сонця лежить дівчина, обличчя якої залишилось нечітким – чи то вона посміхається, чи навпаки у смутку…. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Valmer - ARTCRIMES
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |