|
    Прочтений: 0 Посещений: 1437 Дата публикации: 21.8.2009 канва, чи варто розписувати? питання до читачів Я й досі кожного дня згадую тебе, і боляче від розуміння, що марно писати, телефонувати, ба навіть мріяти. Так безглуздо і жорстоко скінчилося кохання. Усе частіше кортить забути, що ти одружений. Жити мрією зустрітися, чекати, запевняти себе, що обов\'язково приїдеш... Допитливість зруйнувала ілюзію щатся. Але ж я тоді й ненависті до тебе не відчула – лише жалість до дружини. Можливо, для неї ти – найцінніша людина, у той час як я тебе навіть не бачила… Маю відмовитися, але як важко. Ти – образ ідеального чоловіка для кохання, ти – єдина людина, з якою хотілося жити, виховувати дітей, ділитися думками, досягати чогось неймовірного, зізнаватися у найслабкіших місцях etc. Твоїми вадами не доводилося гидувати. Справа не в тім, що ти їх не мав – недоліки містили чарівність в собі, ледь вловимий шарм, що зводив з розуму, дарував ніжність, необ’ємну й надихаючу. Ти – суцільна збалансованість, людина, дії якої викликають захват та бажання йти, які кожної хвилини надавали коханню сили, прикрашали його й підносили так високо, що зрештою надто боляче виявилося падати… У тому коханні містився книжковий максималізм, тісно пов’язаний з намріяним ідеалізмом. Чітко визначені ролі чоловіка та жінки, милість яких і досі дає підставу стверджувати, ніби що – що, а гармонію ми мали. Ніхто ніколи нікому не намагався будь – що довести, зіграти на емоціях, слабкостях, виявити себе, довести перевершеність. Хіба останнє має значення, коли тривіальне спілкування (погода, природа, рідне місто, друзі) дарувало задоволення, неймовірний спокій за насиченого життя. Жодної хвилини не виникало думки, як було пізніше вже з іншими, якими монотонними й безбарвними стануть дні спільного життя, коли мине декілька років шлюбу та разючий побут всотує кохання. А все тому, що вірилось у вічність почуття, його незламність. Живеш майбутнім, сьогодні не має значення, а минуле й зовсім – стисла промова, лише далі буде найголовніше, те, що заслуговує на увагу, - ти, завжди поруч, завжди разом. Сподівалося, що сльози не марні, що сльози – платня Вищому Розуму за прихильність, за щастя, яке знайшов і так цінуєш, яке ніколи не втратиш, адже й віддав багато – сили, час, здоров’я. Іноді здається, що ті сльози були останніми, що більше не в змозі вичавити з себе хоча б йоту з того, що колись омивало те велике кохання. Можливо, так і є, напевно, саме через те жорсткою та черствою сприймаєш власну чуттєвість зараз. «Чи є дівчата з заходу, хто подарує кохання хлопцю?» - приблизно так розпочався блуд тривалістю 3, як ніколи різнобарвні, роки. Не пам’ятаю, чого тоді хотілося, але цікавість зіграла зі мною захоплюючу гру… За 1 годину спілкування запалився вогник в очах, за 1 день – закоханість, після найближчого непередбачуваного зникнення – кохання. 2 місяці, лише 60 з гаком днів, сповнених мрій, розмов та емоцій, вистачило, аби збудувати життя навколо тебе, аби усе те існування, що записувалося на сторінках моєї історії, однієї весняної днини стрімко й рішуче звернуло на твій бік. А після зникла стала радість і стабільний сенс з життя. Твоє зникнення захопило із собою ту частину мене, що вміла радіти безпричинно, відчувати без підозр, дарувати ніжність, ласку, увагу, не замислюючись над можливими наслідками. Тоді лишилися виключно паралельні світи (з тобою і без). Кортіло втратити розум, щоб не усвідомлювати твою відсутність, не мучитись, не тамувати біль надіями на «все буде добре». Втратити розум – і назавжди залишитися в намріяному світі з тобою, де спільні ранки, подорожі, незабутні історії, дивні думки, ніжні ночі, чарівні дні. Сни, короткі й тривожні через неспокійний психічний стан, жодного разу не подарували тебе, ні на епізод. Можливо, і на краще – мозок, сповна забитий думками із тобою, вночі відпочивав, марнував шанс збожеволіти, як міг зводив ризик перетворитися на причинну нанівець. Часом хотілося непомітно вмерти: щоб машина раптом збила, щоб серце уві сні зупинилося, щоб транспорт, у якому я їду, потрапив в аварію із найтяжчими наслідками тощо – аби тільки страждання зупинилися, усе зникло, тому що ти був тим усим. Світ із твоїм ім’ям – як забути? Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Ася Калясина - лист
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |