|
    Прочтений: 0 Посещений: 1261 Дата публикации: 14.1.2010 Я… зоря, що летить твоїм небосхилом... Промениста хмарка… Світоч натхнення й розради… Сиджу, намагаючись упорядкувати думки, які снують закутками моєї стомленої свідомості. Погляд блукає кімнатою, наче протяги старим будинком восени. Раптом зупиняється у вікні, намагаючись побачити щось там, за обрієм. Але там – темно. Я… зоря, що летить твоїм небосхилом... Багряний кленовий листочок, який увірвався до дитячої кімнати жовтневого ранку… Ніч сховала усе. Усунула усі кольори. Вкрила чорною оксамитовою ковдрою і змерзле чорне поле, і тихий чорний ліс, і високі чорні гори, і далеке сліпе небо. Сліпе, бо зорі сховалися, втомились дарувати світло тим, хто не прагне його. Тим, хто ніколи не підіймає погляд. Тим, хто цінує блиск матеріальний. Я… зоря, що летить твоїм небосхилом... Солодка крапля кришталевої роси на духмяному яблуневому цвіті, яку вип’є білий метелик… Моїм обличчям промайнула посмішка – десь далеко зажевріла зоря. Зірка наче блимала. Спершу вирішив, що вона то виринала, то знов ховалася у хмарах, що їх ніс вітер небосхилом. Та потім зрозумів, що ніч безвітряна. Затишна, хоч і вогкістю проймає до самого серця. Я… зоря, що летить твоїм небосхилом... Теплий камінь посеред несамовитої гірської річки, на якому знайшла притулок маленька зелена ящірка… Щомиті сяйво ставало все яскравішим, та зірка, здавалося, не прагнула наблизитись. Вона загравала до мене і наче шепотіла щось незрозумілою мовою. Горизонт навколо неї сповнювався нових відтінків, вигравав вражаючими відчуття кольорами. Я… зоря, що летить твоїм небосхилом... Духмяна кава у старому череп’яному горнятку, що дає наснагу тим, хто цінує її гіркоту… Серце переповнювалось від того дійства. Ставало більшим і починало полум’яніти. Від цього робилося нестримно гаряче, що хотілося обійняти уламок синьої криги. Аби він розтанув та злетів до неба білою пухнастою хмаркою. Я… зоря, що летить твоїм небосхилом... Вузька звивиста дорога у горах, що веде із нізвідки в нікуди, проте подорожні її завжди щасливі… Десь глибоко під шкірою тихенько розправлялися крила. Пір’їнка за пір’їнкою. Їм ставало тісно за моїми зневіреними сутулими плечима. Вони росли, прориваючись крізь бавовну картатої сорочки, затуливши пів світу своєю пишністю. Я… зоря, що летить твоїм небосхилом... Пелюстка троянди, пишної та гордої, що злетіла з пуп’янка і застрягла у гострих шпичаках… Раптом у руках з’явився пензель, фарби самі вишикувались у неповторному танку на мольберті. Полотно полегшено зітхнуло і прийняло розмаїття почуттів та яскравість бачення. Так народжувалась нова картина, штрих за штрихом. Мазок за мазком. Подих за подихом. Така різна і неповторна. Несхожа на усі свої попередні сестри. Я… зоря, що летить твоїм небосхилом... Метелик, який став вічністю у краплі бурштину, щоб прикрасити собою тонкі пальці тендітної піаністки… Почало дніти, небо трішки розвиднилось. Зійшло сонце, щоб привітати новонароджений шедевр. У майстра підломилися ноги. Він опинився на підлозі, безсилий, проте задоволений. Навпроти сяяли своїми неземними барвами і паруюче смарагдове поле, і гамірний зелений ліс, і засніжені верхівки гір, і таке близьке ясно-блакитне небо… Чорні очі майстра дивилися в порожнечу… Бо був сліпим від народження… Я… зоря, що летить твоїм небосхилом… Не дай мені згаснути… Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||||||
Пакс - Я... зоря...
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |