Жанр: Проза: Философская Прочтений: 0 Посещений: 1218 Дата публикации: 23.1.2010
Спочатку була тиша. Усі звуки і кольори потонули. Розчинилися у білому молоці всесвіту. Приємне шовкове тепло огорнуло тіло. Думки відлетіли далеко. Кожна найменша зморщечка на шкірі щасливо розправилася.
Маленька зоряна цяточка почала рости у великому розіпнутому порубцьованому серці. Вона сяяла все яскравіше та боялася згаснути від випадкового протягу. Зіркою вигравала, поширюючи тепло аж до кінчиків змерзлих пальців.
Зірочка росла, і спокій ріс разом з нею. Несподівано з’явився ледь чутний звук. Проте він зовсім не заважав. Здавалося, навпаки, приносив якусь впевненість, давав наснагу.
Звук ріс, ставав сильнішим, глибшим. Прокрадався у кожну шпаринку. Добувався найтемнішого закутку. Підіймав куряву з почерствілих торішніх образ. Серце, яке іще хвильку тому зупинилось, наче назавжди, почало тихенько підспівувати.
А звук набирав потужностей, переповнював кожну клітинку. Коловоротом затягнув у вир басів. Жорсткі розладнані струни знялися вихором. Серце не витримало і скорилося без жодних заперечень і сумнівів.
Заходилося. Крок. Крок. Крок.
Струм побіг судинами. Розбурхав, розворушив залишки зажуреного сну.
Закалатало. Тук. Тук. Тук.
Так.
І ще раз. Сильніше. Швидше. Гучніше.
І ще раз. Не зупиняючись. Ні на мить. Ні на подих.
Ритм. Ритм. Ритм.
І ось.
Вибух звуку.
Вибух у серці.
Світ зайнявся від того. Злетів безліччю кольорів. Густих. Глибоких. Насичених. Нестриманих. Приголомшливих. Все стало таким близьким, що можна торкнутися рукою. І відчути подих. І подих цей буде теплим. Рідним. Небайдужим.
Цей подих захопить настільки, що вже не захочеться ні кольорів, ні барв, ні звуків. Оксамитом торкнеться шкіри. Пробіжить по скроні. Замріяні очі посміхнуться своєму відображенню у інших очах. Ця мить стане спільною для когось.