|
    Прочтений: 0 Посещений: 969 Дата публикации: 7.2.2010 …посміхнулась сонцю і заплакала. Хтось ішов повз і думав: «Щаслива… плаче від щастя – он яке сонце в очах». А їй було якось сумно і порожньо. Що сонце світить не її посмішкам. Що радість стукає не в її серце. Що навіть біль забув сюди дорогу, на душі паскудно, як в гидотну січневу відлигу, а вона нічого не може з цим зробити. Бо не розуміє найголовнішого. Чому? Хочеш успіхів – тримай, треба вроди – красуня. Прагнеш кохати -… кохати… та ж ні, прагнеш кохати – кохай. А сльози продовжували свій упертий біг від ока до вії, по щоці до підборіддя, і тихо капали їй на руки. Одна прозора кришталинка легко скотилась на розжарений асфальт… і зникла… не померла – зникла… як її щастя кудись зникло… Хто зна, чому? Коли поруч герой твого, але не вашого роману. Коли другу потрібна допомога, а ти й сама не можеш розібратись у власних почуттях – які вже тут поради… Хтось знає… хтось бачить сонце у її очах… сьогодні, зараз, завтра… для когось вона була власним сонце… вона його загасила… вчора… Її сьогодні почалось… чи ще ні? Лишилось почекати до завтра.. Дожити до ранку… До сонця… А ранок у кожного свій… Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Ольця Заі - Її сьогодні
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |