|
    Прочтений: 0 Посещений: 1288 Дата публикации: 9.3.2010 Я дивлюся скрізь скляну перепону вікна. А звідти на мене дивляться допитливі очі вечірнього міста. Заглядають кольоровими вікнами, сивими в місячному сяйві ліхтарями, та натрудженими гілками дерев. Ми всі втомилися- і місто, і старий сніг, і голі гілки, що натужно поскрипують під сніговим ярмом....і я. Я теж втомилася. Від стерильного блиску лікарняної підлоги. Від перепранної мільони разів білизни. Від каші-размазні три рази надень. Від того, що я.... Не витримую і набираю номер. Бо кому ж іще мені подзвонити? Весело питаю про гори та лижі, скрижачі зубами, блукаю по коридору. Розмовляти про «особисте» в палаті вважаю невічливим. До того ж, мої сусідки якраз посідали дивитись «вечірній моціон» який починається з Кармеліти, продовжується «Ментовськими справами», а закінчується взагалі бо зна чим... В тебе все «Ок», ти радий снігові і сонцю і лижам і горам. І мені... Чого б не радіти-ми ж друзі.... Лише коли дізнався про мою біду, твій, дзвінкий з морозу голос, трохи захрип. Але не надовго - бо ми разом вирішили, що «до весілля точно заживе!!!» Хай там як. А ще через хвилину ти вишлеш мені по ммс зимовий краєвид Буковелю. Я повертаюсь у палату і чекаю, уявляючи як твої витончені пальці, бігають по гладким клавішам мобілки, набираючи номер... Не дочекавшись ммс-ки я заснула. І скрізь репетування нещасливої Кармеліти мені снилися засніжені гори і крижані ріки, про які розповідав мені твій дзвінкий від холоду голос. Сьогодні, як і в популярній пісні,- «майже весна». Вже стікли тонкими джерельцями оті страховинні бурульки, які тримали в мовчазному терорі все місто. Вже перетопився на чорні калюжі останній сніг, а за вікном якось особливо дзвінко співають птахи. Не витримавши тихого бурмотіння викладача, який читає лекцію про старовинне мистецтво Єгипту так, наче його головним завданням є роздмухати свої вуса, а не донести зміст Єгипетської краси до вух студентів, виходжу в коридор. Тихо вишикувалися у напівтемних коридорах полотна, з-за напівпрочинених дверей лунає міцний запах олійної фарби та розчинників. Мою увагу раптом привернуло велике полотно у темних стриманих кольорах. На ньому зображені східні жінки у традиційному чорному одязі, які спілкуюються, викладаючи на помережану східними візерунками тарілку, соковитий гранат. Мій ніс, розчепирівши якомога ширше ніздрі, приготувався оцінити картину. Ви ніколи не думали про те, що для того, щоб зрозуміти картину, її треба понюхати? Адже тільки так можна відчути справжнє переплетіння кольорів-теплий аромат охри із солодкуватим домішком білил. Або холодний стриманий фарагранс умбри. Ох, як мені кортить, щоб ти, - мій Вest- друг, раптом опинився поруч! Так само смішно, як і я, розчепирівши ніздрі став біля мене, рознюхуючи картину. Або жорстко та змістовно оцінив, сперши в боки руки з тонкими пальцями художника, композиційну будову, або виставивши трішки вперед нижню губу промовив - «та це фігня». Я дістаю телефон з кишені і машинально починаю набирати смс. Або навіть сфотографую тобі картину та перешлю по блютузу на оцінку. І це все, що я насправді можу собі дозволити.. Ми ж друзі. Але насправді я ... На дворі палахкотить липень. Неймовірний, сліпучий, сухо-полумяний. Я стою під нещадним полудневим сонцем, яке здається вибрало мене головним об*єктом свого обігріву на сьогодні. На мені біла хустка, та малиновий сарафан. А в руці той самий деревяний прямокутник, який ми з тобою місяць назад так ретельно обирали. У ньому вперемішку лежать новенькі пузаті тюбики з фарбами та кілька картонок. Сьогодні, нарешті, настав день спільного пленеру, про який ми домовлялися ще місяць назад, коли під приводом цікавої виставки я таки виманила тебе з роботи. Вже нестерпно кортіло поділитися останніми новинами і, звісно, почути твою думку. Я дуже ретельно готувалася до цього дня. Бо сьогодні ти мав вчителювати мені. Допомогати мені-нездарі будувати композицію та обирати правильні кольори. І я стільки вечорів просиділа з кавою біля вікна, рахуючи дні і уіявляючи, як ти-мій друг,- торкатимеся своїм пензлем, якому так зручно у твоїх витончених пальцях, мого полотна... Тонкими точними рухами, намічаючи щось загальне, або викристалізовуючи щось головне.... Сьогодні цей день настав. Але замість тебе біля мене гомонить зодягнута у заляпаний халат подруга. І впевнено тицькає в свій етюд міцно затиснутим у пухких пальцях, схожим на переполоханого їжака, пензликом. Чи то від нестерпного зною, чи від того комку, що раптом матеріалізувався у мене в горлі, мене заповнює якась шалена злість.Мені здається, що це вона-Маринка, з товстими пальцями у картатому халаті в усьому винна. Її етюдник летить шкереберть, розбрискуючи на траву брудну воду і фарбу,-то я зачепила,мабуть своїм сарафаном,-але мені зараз не дотого. Єдине що мені терміново потрібно,-це видертись на оту квадратну каменюку, з якої видно весь Поділ. А видершись і дивлячись вниз, на будинки, які чомусь перетворилися на якісь нечіткі розмиті плями, із усієї сили своїх легень почати кричати. Так, наче цим криком можна щось змінити. Так, наче від мене ще щось залежить: Я скучила! Я скучила! Скучила! СКУЧИЛА!!!!! Але мій запізнілий крик вже не зупинить того водія, що воркуючи по своїй мобілці, не помітив на вечірній вулиці пішохода. У сірому пальті, із затиснутими у змерзлий кулак витонченими пальцями художника у кишенях.... Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||
Ультра Марин - Вest- друг
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |