|
    Прочтений: 0 Посещений: 845 Дата публикации: 30.4.2011 Я – метелик у тісних кайданах ритуалів. Вільним народжений, вільним не був я без тебе. Покажи мені, де небо. (М. та С. Дяченко, «Ритуал») Здається, літати можна тільки уві сні. Таке собі приємне відчуття невагомості і пустоти. І ти – неначе в обіймах нескінченної вічності. Як піщинка, навколо якої крутиться кольорове життя. Цей клятий будильник! Він знову повертає до дійсності, змушує робити те, що заповідають численні людські закони. Я – метелик у тісних кайданах ритуалів. Вільним народжений, вільний не був я без тебе. Покажи мені, де небо. Де моє небо? Хочу злетіти і звільнитися. Забути і забутися. Просто летіти, не поділяючи ні з ким безмежний небосхил. Покажи мені, де небо. Я хочу навчитися жити. Бачити те, чого не бачать інші. Відчувати силу, яка врятує від щоденних ритуалів. Знайти свою чайку щастя на ім’я Джонатан. А про що мрієте ви? Прокинутися вранці і випити протокольну чашку кави? Вийти на вулицю і прислухатися до мирного шуму машин? Сісти за робочий стіл і відсторонитися від всього до самого вечора? Надто могутня сила тяжіння. Вона скуває. Змушує забути те, що колись приносило радість. Дитячі казки та щасливий кінець. Іграшки, які колись були найкращими друзями. Щирість і чесність. Малахітовий колір весни. Сімейний стан: у активному пошуку Неба. Де моє небо? А ми й забули, що воно є, що до нього можна доторкнутися, що ним можна милуватися. Як у пісні: таке близьке і таке далеке. А так хочеться мудрою чайкою полинути у поза небесні світи, знайти свою мету, стати тим, ким ти є насправді. Клята фізика. Клята сила тяжіння. І хто її придумав? Люди рідко шукають свої небеса. У поезії та творчості, коханні та сонці. Чому їм так легко миритися з тим, що диктує їм дійсність? Чому не вірять, що можуть літати? Не тільки «Ред Булл» надає крила. Це лише сумний поклик урбаністичного світу, звиклого шукати «істину в вині». Люди бояться небес. Сміються над тими, хоч трохи не схожий на них. Як над братами Райт. Як над дивакуватим винахідником Філеасом Фоггом з роману Жуля Верна. Як над потворною принцесою Ютою з роману подружжя Дяченко. Як над мрійливою діснеєвською Красунею лише за те, що вона була не такою, як всі. А вони просто вірили. У те, що все можливо. У свою мрію. У своє небо. З глибини віків долинають до нас порада Коко Шанель: якщо у тебе немає крил, то не заважай їм рости. Геть ритуали. Не заважайте собі бути тими. Ким ви є насправді. Як Джулія Ламберт, грайте ту роль, яка подобається і личить саме вам. Сенс життя – у небі. Безмежному, спокійному, безкрайому. У кожної людини воно своє. Треба тільки його відшукати. Природа – суворий творець і не зробила людину птахом. Іронія долі: небо поряд, а дотягнутися неможливо. Дурниці. Можливо. У кожної людини є своє небо, свої крила і свої мрії. І ми не ангели, друже, ні ми ангели. Ми просто люди, які забувають, що у них за спиною. Ні – ні, це не черговий конкурсант із зосередженим обличчям. Це крила. Їх просто треба побачити. Не віриш у левітацію? Повір у себе. І ти побачиш небо. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Akira - Де моє небо?
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |