|
    Прочтений: 0 Посещений: 1194 Дата публикации: 5.10.2011 L: Надлишок енергії не було куди діти, тому вона кидалася у свою звичну компанію, де можна було б випити й пострахатись. У свої 19 років Ліза могла послати свою матір під три чорти, як і батька. Її життя після університету залишилося незайманим, що не можна було говорити про її цноту, яку вона втратила в 13. У 13 років Ліза закохалась в 17річного хлопчину в якого на думці було лише одне. Та дівчина піддалася цьому бажанню і через день пожалкувала, коли Данилко, цей хлопець, її покинув. От така історія. А зараз Ліза діяла на свій розсуд. Перебувала у компанії тих, хто прагнув лише її тіло і більш нічого. Їхнє бажання полягало у володінні її оголеним єством. Сьогодні була неділя, замість відпочинку дівчина обрала гулянки до ранку. Їй не хотілося цілий день проводити в компанії матері і батька в будинку за містом. Батьки не могли нічого вкоїти з поведінкою своєї доньки. Вже близько 11:00 ранку Ліза вийшла з маршрутки в центрі міста, де її чекали хлопці і дівчата такої ж поведінки, як і вона сама. P: Розкажи про своїх друзів. Хто вони? L: вона товаришувала лише з вибраним колом знайомих. Тоді Єлизавета не розуміла справжньої дружби і любові. В центрі міста дівчину чекали два хлопця, років 25, і дві дівчини її років. Вона тоді вважала, що для неї кращих друзів не знайти. Та то була помилка. Перший юнак – Саша, син якогось місцевого депутата, завжди з туго набитим гаманцем, одягнений в білі кросівки та спортивний костюм. Інший – Ваня Кудашов. Неформальний хлопчина, як зовні так і в середині. Його мазохістичні нахили не лякали Лізу, а навпаки збуджували. Її подруги, Іра і Ніна, схожі між собою, як дві каплі води, доповнювали цю компанію. Високі підбори, короткі міні-юпки, відверті топи. Ляльки… і більш нічого. Ліза повністю довіряла їм. Вони негативно впливали на її розхитаний характер. Часто після дискотек вп’ятьох вони йшли до Саши на квартиру і займались тим, що… це можна було побачити в Інтернеті. Усі оці відверті сцени… орал, анал… Дівчатам це подобалось, вся ця незвична обстановка, ця метушня навколо двох хлопців, що їх хочуть. Єлизавета розуміла, що серйозних стосунків з Ванею чи Сашком в неї не буде, тому задовольнялася тим, чим є. Інші хлопці на неї не зважали, розуміючи хто вона і що вона. Дурна слава розпусниці поширювалась і університетом. Коли відео, де вона займається сексом з двома хлопцями одразу переглядали її одногрупники, Ліза просто не зважала. Часто дівчина сама собі обіцяла, що вона покине ту дурну компашку, але випивши декілька стопок горілки, знову починала свою гру. Одного разу Єлизавета зустріла Ігоря Метелика. Юнак навчався з нею в одному університеті, на факультеті історії. Дівчина знала його ще з дитинства. Колись ігор признався їй у коханні, але та відшила його. І все – зв\'язок закінчився. Ігор Метелик був простим хлопцем. Вдень він навчався, а ввечері йшов на роботу. Юнак знав лише своє життя. Ховаючись від впливу світу, він носив довге волосся й козлину борідку. Багато хто говорив, що він не від світу цього. Та Ігор не вважав за потрібне вислуховувати дурні балачки в сторону себе. Метелик був генієм. Навіть викладачі університету не могли змагатися з ним своїми знаннями. У межах історії хлопець знався, як ніхто інший. Сидячи на підвіконнику в аудиторії, Ігор Метелик натягував на зап’ястя напульсники, щоб закрити свої дивні знаки – татуювання. « - якийсь окультист» – казали про нього. Саме тоді на перерві він побачив Лізу. Дівчина намагалась уникнути Ігоря, але хлопець вже зупинив її жестом. Що думала Ліза? Вона думала, що Метелик – це дебіл, з яким нічого говорити і робити. Вона вважала його нерозважливим ботаном, який не був ще з дівчиною. Вона думала, що Ігорю 20 років і він ніхто, кого б можна записати у свої друзі. - Привіт Лізо. – промовив Метелик. Дівчина прибрала волосся з обличчя і поглянула на нього. - Привіт, - відповіла вона, - що ти хотів? - Просто цікавлюсь як ти. - Нормально. Все? - Ні, чекай. На, ось – простягнув Ігор конверт Лізі. – Я написав дещо для тебе. - В тебе все нормально з головою? – нервово запитала Єлизавета. - Так. Це оповідання для тебе. Візьми будь ласка. Ліза йшла пустим коридором. В руці вона тримала конверт з оповіданням Метелика. Їй здавалось, що все це така тупість. Усе це. Це навчання, робота, п’янки, трахання. Усе кожного дня. Яка робота? Лизання чиїхось яєць для неї було роботою. « Цікаво, - думала дівчина – а Ігор бачив моє відео?» хоча його думка про неї її аж ніяк не цікавила. Р: А що було написано в оповіданні вашого знайомого Ігоря? Сама суть. L: Усе почалося 2 червня. Тоді Єлизавета вперше спробувала кетамін. Оту довбану прозору речовину, що цівкою проливалась із шприца. Тоді дівчині зробили укол у вену і почуття незвіданості охопило її. Лінивість, сонливість, збудженість охопили її тіло, неначе якась п’явка радості висмоктувала з неї речовину під назвою «здоровий глузд». Тоді Ліза зрозуміла що таке секс з чотирма хлопцями. Коли ти нічого не розумієш, не розумієш що коїш, але підкорюєшся інстинкту розмноження. Робиш те, що підказують робити тобі голоси 4-х хлопців. Розумієш, що тіло арена для слизької маси чоловічих вивергань. Уся ця мерзенна картина закарбовується в пам’яті до наступного уколу кетаміну. Тоді Єлизавета прочитала перший абзац Метеликового оповідання і все зруйнувалось. Уся метушня навколо Чогось на ім’я Лізочка змінилась на глухоту, коли ти не чуєш і не чують тебе. Дівчина лежала на ліжку в своїй кімнаті і читала «оповідання» Ігоря Метелика. Деякі речення застигли в зоровому дзеркалі Лізи, закарбувалися на сітківці ока. « Тобі важко читати, знаючи те, що про тебе знають все. Мені відомий твій план, план твоїх дій. Відомі твої кроки наперед. Ти читаєш те, що з тобою сталося. Ти не хотіла читати це тоді, коли оповідання потрапило тобі у руки. Лізо ти знехтувала моєю любов’ю до тебе. Завтра, в четвер 17 червня ми зустрінемось. Я буду близько біля тебе, але ти мене кинеш. Чому? Через свою егоїстичну натуру. Фізична біль ніщо у порівнянні з душевною, коли тіло розривають на частини, прагнучи увійти в твою плоть; ти задумуєшся над цим. Навіщо це? І демони смутку смокчуть твою радість від тебе, їхня хіть перевищує хіть тих, хто прагне лише твою фізичну оболонку. Я – містик, твоя доля у моїх руках. Р: А що було далі? Ти зустрілась з ним? L: Так. Єлизавета побачила його біля під’їзду будинку, в якому жив Саша. Саме тоді Саша і Іван вийшли з дому, а Ліза, Ніна та Іра підійшли до Метелика. Ігор посміхався своєю дебільною посмішкою. Його оголені руки, складені на грудях, вкривали дивні знаки та написи. «Я – містик» – думала Ліза. Дівчата, тобто Ніна з Ірою дивилися на нього наче на героя фільму «Константин». Закритий, дивний, у зім’ятій сорочці в клітинку, джинсах і босий : саме таким був Ігор перед ними. Але Ліза бачила не тільки це. Його посмішка з розуму зводила її думки. Метеликова правда лізла у душу. Слова написанні в оповіданні різали серце. Ця обізнаність хлопця у її подальшому кроці – лякала. «Хто він?» - питала Ліза. Їй вперше стало соромно за Ніну та Іру, за цих ляльок-невдах, м’яса для хижаків. Стало соромно за себе, свою поведінку. Але дівчина не показувала цього. Вона була красивою. Знала, що Ігор кохає її. «А може ні?» - промайнуло в голові, і тому хотіла зробити юнаку боляче, поцілувавши Сашка, що підійшов ззаду. - Хто це? – запитав Сашко, киваючи на Метелика. Ігор менший на зріст і за віком і далі посміхався, дивлячись то на Лізу, то на когось із її друзів. - Мій знайомий. – відповіла Єлизавета. - Лох. Ігор Метелик реготав немов навіжений, лежачи на асфальті. З рота текла кров, ребра боліли, але він сміявся. Ліза зі своєю компанією відходили від нього все далі й далі. Дівчина раділа з того, що Ігор побитий її друзями. Та її лякала байдужість юнака до ударів, до приниження, яке завдав йому Саша та Іван. Більше вона його не бачила, аж поки не… Що могло статися? Р: Яка причина вашої зміни? L: Ви маєте на увазі Лізи і її друзів? Р: Ні, зміни Лізи й Ігоря. L: На все свої причини. Дівчина не розуміла чи оповідання Метелика описують її майбутнє, чи вони є сценарієм її життя. В Ігоря не було номера Лізи, вона це точно знала. Але чомусь їй захотілось вибачитись перед ним. Після тієї бійки дівчина відчувала присутність небезпеки і страху. Вона знала номер Метелика й зателефонувала йому відразу після дискотеки. 4:35 ранку. У трубці чулися нудні гудки. Ліза знала, що Ігор не спить. Було таке відчуття, наче вона бачила, як він сидить за столом і пише ті чортові оповідання, в яких описане все дебільне життя її самої. - Так. – почулося в телефонній трубці. - Ігор? – запитала вона. - Якщо ти надіялась почути Ігоря, то ти його чуєш. - З тобою все гаразд? - Краще ніж могло б бути, але гірше ніж є. – почулося у відповідь - Я хочу тебе побачити. - Ти мене не чекай. Побачимось тоді, коли це буде потрібно. І все. Ось, що почула Ліза. Дивна розмова, що розпорошила її свідомість. Хто він, цей Ігор Метелик? Людина, що керує людьми? І знав те саме. Ні відповіді, ні смислу у словах та думках. Колись він був не такий. Єлизавета лягла у ліжко. Сьогодні вона не була з хлопцями. Не хотілося. Вмостившись, дівчина натрапила на шмат паперу, списаного дрібними літерами. Слово за словом вона зрозуміла, що це уривок з оповідання Ігоря, яке вона порвала й викинула в смітник. А ось цей клаптик зберігся. « Дівчина, зґвалтована власними друзями, прокинулась від болю в голові. Вона відчула свою наготу та холод, який йшов від стін, що нависали над нею. Біль, тривога, ненависть у її думках скотились краплиною сперми по її стегні. Ти провела рукою по стіні, збоку, згори. «Де я?» - питаєш себе. Але та відповідь, що знайшлася в хаосі мозку тебе лякає. « - Зачинена – кричить Ліза. – Я в труні». Жоден тебе не чує. Знають про тебе лише ті, що закопали тебе у цій могильній ямі. То важко назвати панікою, коли нігтями шкрябаєш по дерев’яним дошкам, пручаєшся в тісній труні, і знаєш, що життя твоє згасає. Крик не допоможе. Дівчина проводить по тілу рукою, воно голе і вкрите сиротами. Холод, здавалося, притискає тебе до днища домовини і в цій паніці ти знаходиш мобільний телефон. Дивишся кому зателефонувати, але розумієш, що друзів у тебе немає. Ніхто тобі не повірить, що ти зачинена в домовині і похована живцем людьми, які ще вчора тебе трахали, а вже сьогодні зґвалтували тебе і закопали в землю. Лише один номер, на який ти сподіваєшся. Та чи є надія в тебе, коли ти сама забрала її в нього? Ліза дзвонить… Кисень зникає. Останнє повітря поглинають легені, в горлі дере і хочеться в туалет. … ідуть гудки. Ти плачеш. … та ніхто не бере трубки. Істерика…» Далі Ліза не могла читати. Вона вкрилася ковдрою й лягла спати. Завтра, чи то вже сьогодні буде видно. Таки життя триває. «… він псих, цей Метелик» - подумала дівчина і заснула. Ти якось мимоволі згадуєш, як потрапила сюди, згадуєш, як вийшла з Сашею і Ванею, згадуєш, як вони тебе почали насильно трахати. Тобі боляче і соромно, адже все це відбувається перед твої батьками, яких зв’язали хлопці. «В мене тиждень немає місячних. – думаєш ти – Я вагітна. Та від кого?» Лізу трусить, як щеня, штовханина членів у її тіло продовжується. Мати і батько безсилі. Ти партачиш життя Саші. Якщо вагітна від нього, тому вони везуть тебе на цвинтар, закривають у труну, закопують. … істерика. Ти, немов божевільна, б’єш долонями в домовину. І ніхто тобі не допоможе. Ліза розуміє, що всі люди і їхні дії до цього дня були фальшивкою, а вона – забавкою для інших. « Я остання курва» – думаєш ти. 19 червня. Єлизавета йшла з університету зі своїми подругами Ніною та Ірою. Дівчина йшла додому, розуміючи, що знову буде скандал. « Ти йдеш, знаючи, що мати знову буде кричати. Сьогодні цей день, День Обраних…» Ненависть до Ігоря Метелика зростає. Але ще вчора ти просила зустрічі з ним. Він за рогом будинку. Ліза звернула у провулок і побачила Метелика. Ні синців, ні подряпин, нічого не було, таке враження, що його не били. Дівчину здивувало, що хлопець підстригся: тепер лише чуб закривав його обличчя. - Що буде далі? – запитала Ліза. - Мені не відомо, що буде. – відповів той – Та я можу зробити і так станеться. - Твої дебільні оповіді… - сердито промовила Ліза. – Ти хворий. - Твої подруги хочуть тебе забрати від мене, але ти дієш по-іншому. Ліза роздратована, хоче вдарити Ігоря, та не може – невідома сила тримає її. - Не пхай свого носа у моє життя! – промовила Єлизавета. Метелик задоволено тріпнув головою. Підкочені рукава сорочки оголяли руки з татуюваннями, які лякали дівчину. «Ці знаки…» - Пам’ятаєш червень 2006 року? – раптом запитав Ігор. Вона пам’ятала. Ліза згадала період свого життя, коли ще не була такою сукою. З 13 до 17 років дівчина не мала нічого спільного з хлопцями. Вона згадала слова Ігоря Метелика: - Я тебе люблю до нестями, і хочу, щоб ти це знала. Його погляд, ще юне обличчя, волосся, яке розвівалося на літньому вітрі, карі очі… вона пам’ятала… вона жалкувала. То спогад. Далекий спогад. Він відлітав пташкою в небо…тихо-тихо-тихо… тепер, зараз, вже. - Пам’ятаю – відповіла Єлизавета. - Що ти тоді хотіла? – говорив хлопець наче з минулого. – Я тебе кохав, а ти просто змінила мене на щось. Стала такою. Поглянь на себе: напитись і давати – те, що ти хочеш. Твої подруги – дури. - Вони тобі очі видряпають. – попередила дівчина. – не говори про них так. - Нічого вони не зроблять. Буде так, як написано мною. Юнак розвернувся і пішов. Здавалося, що він жив своїм містичним життям. В яке ніхто не міг потрапити. Єлизавета почувалася ніби побита. Серце не стукало в грудях. Подруги мовчали. « це брехня. – думала вона – Він не може писати і збудеться. Брехня.» Хотілося б вірити… що я не змінилася. Р: Що було далі? Увечері, десь о сьомій, Ліза таки зрозуміло, що вагітна, та від кого – не знала. Батька вперше за рік із нею заговорив, та вона знехтувала тою розмовою. Що робити дівчина не знала, тому пішла до друзів. Вже в квартирі у Саши, де був Іван, Ліза розповіла, що вагітна від одного з них. - Що? Вагітна? Та ти страхалася з ким хочеш! Ти курва! Ліза заплакала, знаючи що могло статися. Це сон! Сон! А-а-а-а!!! Погляд батька й матері вона не могла витримати, коли вона зв’язані дивилися, як два хлопці ґвалтують їхню дочку. Боліло, пекло. Кінець мукам настав з виверженням чоловічого сім’я на обличчя Лізи. Удар в голову – Єлизавета знепритомніла. Вона не могла думати, лише довбана монотонність – і більше нічого. Хотілося злитися на Ігоря Метелика…але…але … «Але! Я ненавиджу все це!». Все йде по-плану, Лізо. Тебе везуть на цвинтар. У капличці стоїть труна, куди кладуть твоє голе тіло і мобільний. Спускають в яму й закопують. Школа, що ти не за сценарієм порвала моє оповідання, прочитавши лише уривки. Та ти це знала, знала, що так написано мною. Єлизавета прокинулась від болі та холоду. Темрява огорнула її тіло. Вона знала, що знаходиться у труні. Зачинена. - Ігорю, – кричала дівчина – ну навіщо ти так робиш зі мною? Тиша. «Чому я не дочитала те кляте оповідання? – думала вона» Гудки у трубці і більш нічого. Повітря ставало менше і менше. Ліза забилася у передсмертній агонії. Пекло в горлі. Хотілося в туалет. Нігтями вона кришку домовини. Пульс уповільнювався: гуп - гуп… гуп – гуп. Тиша і мовчання надавлювали на барабанні перетинки вух. Дзвеніло. «Почалися місячні – ти не вагітна. Це просто затримка.» Єлизавета відчула щось тепле між ногами. « або я впісялась, або це кров» - думала Ліза. «Ти чуєш глухі удари об труну». Дівчина закрила очі. Тіло і душа помирали. Та раптове свіже повітря розбудили її. Холодна земля торкнулась її. «Не може бути!» «Вона підводиться, бачить себе у могильній ямі, яку розкопали. Ти опиняєшся на поверхні, якісь дивні люди розбрідаються хто куди. - Живим на цвинтарі не місце. Ліза озирнулася: скрізь хрести і сірі плити. Вона не вірила в те, що жива. Це здавалось якось неможливим. - Ти задоволена? – промовив хтось. Дівчина обернулась. То був Ігор Метелик. Він сидів на хресті, гойдаючи ногами. - Це ти мене врятував? – запитала Ліза. - Як бачиш. - А де Саша і Іван? Ігор посміхнувся. Навіть у темряві Ліза побачила той брудний оскал юнака. - Вони мертві. – відповів він. - Що? - Твоїх батьків я розв’язав. Вони знають, що ти тут. - Ти сволота! – вигукнула Єлизавета – Навіщо ти їх вбив? - Після того, що вони скоїли ти жалієш їх? - Я б подала на них до суду. - І що б ти сказала? Що тебе зґвалтували і закопали в труні син депутата і його дружок Я їх не вбивав. Це була правда. Що могла зробити Ліза? Нічого. - Де вони? - У конторі Сашиного батька. Це просто самогубство… наркотики і таке інше… ходімо. Р: А чому ти сердишся на Ігоря? Він тебе врятував… L: Він усе влаштував з тими оповіданнями! Р: Юнак тебе змінив. Дав шанс на нове життя. L: Я знаю. Р: Лізо, чому ти розказувала про своє життя у третій особі? Це твоя історія. L: Мені було соромно. Р: Сором – ознака зміни. Чи не могла б ти зачитати, як померли Саша і Іван? L: Чекайте. « Після скоєного Олександр та Іван мчать до контори: потрібні гроші на дозу. Кістки виламує, біль у суглобах не дає тверезо думати. Вони не жаліють, що зробили з тобою… (Пауза) Зі своїми відрізаним членом, запхнутим у свій же рот, Сашко висів на електропровіднику, що звисав зі стелі. Цівка крові скапувала між ніг юнака. Ваня стояв на колінах. Гітарна струна, просунута в очні яблука, ледь коливається. Канцелярські ножиці були запхані в піднебіння. Бр-р-р. Мені самому страшно… Р: А що далі? L: Більш нічого не написано. Р: А Ігор Метелик? Ти його бачиш? Ви спілкуєтеся? Ні, він у психлікарні. Р: Ти його любиш? Адже він змінив тебе, постраждав заради тебе. Я дивлюсь тобі в очі: я тебе досі кохаю. Не читай мені це, не треба. Живи. Але не будь тою сукою, яку я полюбив. Ти плачеш… L: Ігорю, це я, Ліза. Ігорю! …Говориш мені слова, які я не розумію… Р: Лізо, заспокойся. L: Ігорю, … шкода, що ми не разом. Я називаю себе Р-сихологом? L: Я тебе кохаю. Скрипнули двері, в палату заходить лікар. - Єлизавето, на сьогодні досить, Ігорю потрібний відпочинок. Правда Р?Р: Так, так. Ідіть Лізочко. Завтра побачимось. … ти виходиш із палати в супроводі мого лікаря. - Лізо, я тебе кохаю. – Чуєш ти з минулого. Кохаю-хаю-хаю… - і хочу, щоб ти це знала Р: Так, так. Ідіть Лізочко. Завтра побачимось. … ти виходиш із палати в супроводі мого лікаря. - Лізо, я тебе кохаю. – Чуєш ти з минулого. Кохаю-хаю-хаю… - і хочу, щоб ти це знала. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Владек Тышецкий - Зачинена
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |