|
    Прочтений: 0 Посещений: 661 Дата публикации: 21.8.2012 Каждый видит финал по разному. Я не вижу финала, скорее продолжение...или цикличность. Того ранку не було холодно. Дивно, адже з початком осені ранки стають зовсім не такі, морозні, туманні, сіруваті, але не цей. Я виглянула у вікно, - і подих перехопило від блакитно-жовтого сяйва. Яскраве сонячне проміння засліплювало, додавало позитивних емоцій. Так приємно, коли вже починаєш сумувати за літом! «Не завадить, - подумала я. – Понеділки ніколи не відзначались добрим настроєм, а особливо восени.» Робота, робота і ще раз робота у Києві робить дні схожими один на інший, і перестаєш розуміти який з них середа, а який п’ятниця, але ж не понеділки! Дихалося легко, повітря пахло опалим листям, кавою, просто містом. У кожного міста є вій особливий запах. Південні міста пахнуть морем, Херсон – динями і кавунами, Львів – задухою древніх будинків і шоколадом. А от Київ, у нього є свій особливий запах, який нема з чим порівняти. Тут і вогкість метро, і дорожній пил, солодкі запахи кулінарій, від яких зранку починає бурчати живіт, незрозумілі аромати з МакДональдсу, від яких той же-таки живіт бурчати швиденько перестає, а мозок починає ставити питання, як ми можемо це їсти, коли воно так пахне. Але дихалося легко. Хотілося просто стояти посеред вулиці, заплющити очі і дихати, дихати, дихати… Втягувати в себе повітря, ніби пити прохолодну воду у спекотний день, куштувати аромат опалого листя і чужих парфумів так, ніби це останній день у житті, коли ти можеш його відчути. Заплющити очі і просто стояти. Хай в обличчя світить сонце! Забути про все: роботу, проблеми, поспіх! Нехай настане тиша… Та замість тиші до звичного міського гамору додалося якесь дивне дзижчання. Ніколи раніше такого не помічала, чи, може, просто не звертала увагу, не важливо, але на протязі дня воно не зникло, навіть навпаки посилилось, перетворилось у відчутний дзвін. Надвечір вже навіть белькотіння телевізора на кухні не могли його заглушити. Я спробувала зосередитись і послухати, що нового сталося в країні сьогодні. Поміж передвиборних теревень розповідали про запуск якогось нового енергетичного комплексу, який бере енергію з надр землі і перетворює її на електричну, військовий конфлікт десь на сході, збої в роботі адронного колайдеру, щось про ядерну зброю і теракти, якесь надважливе повідомлення з прямим включенням, але свідомість протестувала, концентрувати увагу на новинах ставало все важче і важче. Інформація ніби прослизала повз, жодним гачечком не зачіплюючись у мозку. Я підійшла до вікна з наміром відкрити кватирку, подихати свіжи повітрям. А може, це все втома і потрібно просто трошки перепочити? Та яка втома, сьогодні ж тільки… Думки в одну мить перервалися. Та що ж це таке? Скло у вікні дрібно дрижало. Дзвін посилювався. Тепер це вже був гул, який наростав і наростав. «Землетрус?» А в вухах стояло гу-у-у-у. «Ядерний вибух?» Гу-у-у-у. Коли десь далеко і, в той же час, здавалось, зовсім близько, спалахнуло світло, а шибки розлетілись яскравими краплями скла, я все ще стояла там, біля вікна, а в думках єдине - гу-у-у-у. Свідомість ще деякий час пручалась, намагалась утриматись в тілі, ставила питання: «Землетрус? Вибух? Землетрус? Вибух?», перш ніж відійти в інформаційне поле, не знаючи чи повернеться ще колись. Нарешті настала тиша… ВОНО Було чути, як росте трава. Її білі і коричневі корінчики скрипіли, ворушилися, тяглися все глибше і глибше у м’який грунт, прямо до мене. Чомусь усе це мені бачилося у крапці білого світла, чи не бачилося взагалі, не знаю, адже як можна бачити під землею? Скоріше, відчувалося. І грунт, навкруги коричнево-чорний грунт, шматочки перепрілого листя, дрібні гілочки, знаєте, схоже на пухкий торф. Хоча, що таке торф? Не розумію. Тіло відчувалося невагомою точкою десь у просторі. І біле світло, теж точкою. Чи крапкою? А що це взагалі таке, точка? Чи крапка? Не розумію... Лише якісь уривки думок, згадок… А чи є взагалі тут тіло, у цьому місті, чи воно десь далеко, у іншому, а залишилося лише відчуття? Росли зуби. Точно так, як і трава, білі і зі скрипом, швидко і болісно. Чому? Не знаю, але точно саме тут, у цьому місці. Ніде більше не відчувалось такого болю. І знову тиша. (Продолжение следует) Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Carnation - После конца света (рабочее)
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |