|
    Прочтений: 0 Посещений: 980 Дата публикации: 13.2.2014 З тобою, мій любий віртуальний друг, ми познайомились близько двох місяців тому. Я пам’ятаю якими холодними і настороженими були твої перші повідомлення , ти був нечастим гостем у моєму маленькому мережевому світі – то зникав, то раптово з’являвся, коли я вже забувала про твоє існування. Ми обмінювалися нісенітницею і ти не прощавшись вимикався. «Дурень» - думала я, «Дивна» - мабуть думав ти… Йшов час. Вечори вже перестали були сірими і одинокими. Не потрібно було затримуватися на роботі, чекати той автобус, що їде довшим шляхом, не потрібно було ставати в саму довгу чергу на касі супермаркету, йти пішки від метро а тоді ще гуляти гуляти гуляти… Мій дім став частіше наповнюватися новою музикою, твоєю музикою… На кухні з’явилися нові яскраві фіранки і мила чашка, у шафі нарешті запанував порядок. Наші розмови уже не були тими безглуздими нісенітницями як раніше. Вони все частіше нагадували сповіді, спогади… Мені подобалося уявляти твій вираз обличчя після кожного повідомлення…я відчувала коли ти посміхаєшся…в ті моменти я торкалась долоньками екрану і через сотні пікселів до рук йшло тепло. .. Що я знала про тебе? В тебе не було ні адреси ,ні телефону .. В тебе не було голосу і навіть подиху…але в тебе були ельфійські оченятка і кумедна борода. А ще тонкі гарні пальці. Ні, не все. В тебе була душа і велике розбите серце. Online. Тільки переступивши поріг дому я горнулась до тебе. За короткий час ти став не просто названим другом. Придуманим другом…. Ти став якось невід’ємною частинкою мого світу. Маленьким , але напрочуд важливим шматочком у дивному заплутаному пазлі.. Я вже памятала як звати твого пітона і що ти зазвичай готуєш на сніданок. Дивно…Але в години твоєї відсутності , мені хотілося читати будь що …навіть химерну нісенітніцю… Сьогодні під ранок мені снився дивний сон…ти дарував мені уві сні маки. Такі великі і лапаті. Мене зовсім не дивувало, що саме маки. Мене дивувало, що ти так часто приходиш в сни. Завтра я точно наберусь хоробрості і… Ти не прийшов зранку. Не прийшов і увечері. І на другий день. Я зачаровано дивилась візерунки стелі і слухала твою пісню ( подумки я називала її нашою). А тоді ти раптово з’явився. Як тоді, в перший раз… Перший вечір, коли я гірко гірко плакала і проклинала день, коли впустила тебе до себе, у той маленький пятнадцятидюймовий рай…. Буде йти дощ. З самого ранку. Я дізнаюся коли твій рейс і буду слідкувати за тобою на відстані десяти метрів. Ти не знатимеш. Ти будеш нервово торкатися годинника в пригладжувати рукою свою смішну бороду. Ти зникнеш. Повернешся у своє бурхливе реальне життя. А я так і буду скитатись на просторі самотності і фантазії. Я буду тебе чекати, чуєш… Але ти вже ніколи про це не дізнаєшся…. Offline…… Imagostigmata Київ 2013 Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
imagostigmata - Невідправлений лист
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |