Січень - Gutta nervis - крапля нервів
Жанр: Проза: Философская Прочтений: 0 Посещений: 575 Дата публикации: 20.2.2014До «Інтермецo».
Скалпелем переживання ріжуть серце і потім тремтячими руками намагаються шити білими нитками. Шовк не витримує, і та хованка людських, болючих моментів часу, виривається назовні, огортаючи сліпим туманом розум...
До «Інтермецo»
Душа людини - чорна безодня всіх примарних бажань і надій. Я йду закутим у кайдани каміння і бетону, містом, одна, серед тисяч людей. Одна серед немов мертвого міста. Скринька Пандори відкрилася із тихим клацанням і жахи примарних надій, сивим криком, лились на мою оголену, майже прозору тінь душі. Всі збіднілі від часу нерви натягуються більше і більше, майже рвуться, але я витримаю. Скалпелем переживання ріжуть серце і потім тремтячими руками намагаються шити білими нитками. Шовк не витримує, і та хованка людських, болючих моментів часу, виривається назовні, огортаючи сліпим туманом розум. У мить напів марева, залізна рука, сплетена в кайдани, тягнеться до ляльки мого тіла. Голка за голкою, впиваючи свої правила, вбиваючи свободу, відбираючи рожеві окуляри. Гіпнотизуючи, вбиває в мою дурну голову стандарти поведінки, але я опираюся. Ламає мене, та я гнучка. Вбиває дух, та я сильніша. Крапля за краплею висмоктує шприцем блідо-червону рідину, вводячи ін\'єкцію. Рвуться нитки нейронів. Пульс відсутній. Пацієнт мертвий. Із губ зривається, начебто крик, а насправді ледь помітне шипіння. Розряд... паралельна лінія на моніторі. Ще розряд... та кайдани тіла розірвані. Душа вільна, арфа неба грає переможну симфонію. Місто з криком простягає кістляву кінцівку, але залишається лише втішатися людською оболонкою. Нота за нотою, гамма за гаммою, і симфонія до мінор перетворюється у тиху пісню зелені, щоразу розростаючись, лунаючи в кожній вільній душі, захищаючи від чорної примари Всесвіту.
(©Січень)
Ваше мнение:
Добавить своё мнение
Обсудить на форуме
Украинская Баннерная Сеть
Оценка
Партнеры сайта
{v_xap_link1}
{v_xap_link2}
Рекомендуем
{v_xap_link3}
{v_xap_link4}