|
    Прочтений: 0 Посещений: 575 Дата публикации: 4.10.2014 Розділ 1 Ви любите море? А сонце, яке ніжно падаючи на морські хвилі робить море різнокольоровим? Чайок любите? А як ви відноситесь до Сполучених Штатів Америки, до штату Каліфорнія? Якщо вас усе влаштовує, то вам сюди. Саме тут беруть початок усі події. Події ці відносяться до 21 століття, отже якщо ви людина сучасного світу, вам не вдасться знайти тут якісь цікаві історичні події і вас тут нічим не здивуєш. Зовсім звичайний будинок сім’ї Блу знаходився на вулиці Уоллстрит, яка мала декілька розгалужень. Звідси було зовсім недалеко до моря, тому не дивно що юна Едріен(дочка містера та місіс Блу) росла під шум морських хвиль, і це місце було для неї раєм без якого вона не уявляла свого життя. У той час коли всі її однолітки сиділи за планшетами та комп’ютерами, або займались дурницями, Едріен могла годинами сидіти на березі моря і дивитися на схід чи захід сонця. Для п’ятнадцятирічної дівчини з кучерявим довгим волоссям світло-коричневого кольору та зеленими очима, це було найкраще місце не лише щоб побути на самоті, але й щоб провести час із друзями. Найкращою її подругою була однокласниця Клара. Дві дівчини були друзями вже понад 4 роки, зважаючи на те що у наш час знайти хорошого і вірного друга майже неможливо. А ці дві були безумовно творчими натурами. Зловживати увагою хлопців, старатись привернути до себе увагу, робити трагедію з не купленого дорогого телефону або сукні - це було не про них. Едріен захоплювалась музикою та малюванням, а Клара любила грати у спортивні ігри(особливо теніс) і читати. Вона мріяла стати архітектором, а Едріен досі не визначилася. Вона просто любила цей світ, і цей світ любив її. Як ви вже здогадалися, батьки Едріен – містер та місіс Блу(інколи будемо називати їх просто Джек та Мері) були безумовно чудовими людьми якщо виховали таку доньку. Місіс Блу працювала у приватній лікарні, а її чоловік начальником міліції у штаті. Незважаючи на високі посади, вони не зазнавалися і завжди відкладали гроші на майбутнє доньки або на щось того варте. Мері була стриманою, доброю жінкою, хоча й інколи дуже заклопотаною. Вона гордилася Едріен і поводилась з нею як із рівною собі, через що у них ніколи не бувало сварок і непорозумінь. Батько Едріен – Джек, був зовсім протилежність характеру Мері. Чудове почуття гумору, яскраве вираження емоцій ось що переважало, але він завжди знаходив з Едріен спільну мову(чи то вона з ним знаходила її) і вважав її за найкращу дитину у світі, хоча Едріен частенько була непередбачувана. У неї не був характер Мері чи Джека, у неї був характер і Мері, і Джека! Тож змішайте усе до купи і подивіться що вийде. Небезпечно правда? РОЗДІЛ 2 Час початку подій - червень жаркого каліфорнійського літа. Едріен сиділа у своїй великій затишній кімнаті і дещо сумувала останніми днями, бо Клара поїхала до тітки у Лос-Анджелес. Тож дівчина проводила час або удома, або на морі. Вона звісно могла знайти друзів щоб погуляти чи запросити до себе додому, але чомусь їй цього не хотілось. Едріен радше б сиділа на березі моря і малювала під шум морських хвиль. Та одного тепло-сонячного ранку, коли сім’я снідала, батько щасливий як ніколи зайшов до кухні із ноутбуком у руках. - Доброго ранку, моя прекрасна сімейка! – сказав він, а Мері з Едріен усміхнулися, - Мері, люба , ти тільки послухай! Аманда знайшла мене у Facebook і написала мені! Едріен не второпала що сталося і зовсім нічого не зрозуміла, а мама дивилася на Джека сяючими від щастя очима. - Невже? Боже, скільки років, скільки років! – вигукнула вона. - Тату, ти про що? Чому я нічого не знаю? – нарешті запитала Едріен. - Ти не розповідав їй? – здивувалася місіс Блу. - Ні, я думав ти при нагоді розповіла. - Аманда – давня татова подруга ще зі школи, він мені багато про неї розповідав, та після випускного вона переїхала у Бразилію і відтоді вони не бачились. Скільки років минуло, навіть не порахуєш! Вона мабуть одружилася, змінила фамілію і так вони перестали спілкуватись. А тепер Аманда знайшла твого батька через інтернет. Хіба ж не чудово? - Та-ак, Аманда багато чого для мене зробила. Якби не вона я б не закінчив зараз так добре школу, ха-ха-ха! Ми були з нею нерозлийвода. Цікаво, як вона тепер? Чим займається, чи справді одружена? Едріен з цікавістю їх слухала доїдаючи сніданок. - Я впевнена що одружена, та ще й дітей має. – сказала Мері і встала щоб віднести посуд, - Джек, доїдай швидше, вже все вистигло! - Тату, слухай маму – засміялася Едріен, однак він лише вигукнув: - О, Аманда зараз на зв’язку, я напишу їй! Мама лише весело похитала головою, а Едріен почала сміятися від душі. Вона встала з-за столу і взялася мити посуд. Закінчивши це робити, Едріен повідомила що буде у себе в кімнаті і вже збиралася йти, але тато збудив її цікавість вигуком: - Аманда зараз в Каліфорнії! Пише що зможе заїхати до нас на кілька годин! Що скажеш, Мері? - Певно що я за! Нехай навіть приїжджає заночувати на кілька днів. Едріен все ще з цікавістю слухала їхню розмову. - Пише що у неї є син, але з чоловіком вона розвелась. - Нехай приїжджає разом з сином. - Так, так, вона згодна, пише що зможе приїхати вже сьогодні ввечері! Оце несподіванка, просто подарунок долі! - Гаразд, Джек, я все підготую…А син її мабуть дорослий, отже я підготую йому окрему кімнату, ту що на другому поверсі. - Так, її синові сімнадцять і його звуть Джеймс…Чорт забирай, мабуть хороший малий! Едріен була не менш щаслива ніж її батьки. Вона завжди раділа гостям які не так часто приїжджали до її батьків, а особливо новим знайомствам. Хтозна, можливо вона знайде нового друга! Дівчина вирішила поділитися своїми емоціями з морем, тож не гаючи часу зібралась і пішла на пляж у своє улюблене місце на камінні під соснами. Там ніколи не побачиш ні душі. Хіба що краби та чайки. А все тому, що це місце було нікому не відоме. Але там було казково…Цей берег був настільки особливий, що здавалося ніякий берег на світі не виглядав так само. Вона сіла на краю, думаючи вдивлялася в море і раділа… Залишимо нашу дівчину на тому ж самому березі моря і повернемося до Аманди з її сином – Джеймсом. Аманда була надзвичайно приємною людиною, і не менш сильно почувала себе щасливою, що сьогодні ввечері побачить свого старого і вірного друга з його донькою і жінкою. Життя обійшлось з Амандою жорстоко. Її батьки ніколи не мали достатньо грошей на життя, а чоловік покинув її коли Джеймс ще не народився... Однак ця людина зуміла виховати сина і тому не дивно що він для неї найдорожчий в світі. Щодо Джеймса, то цей юнак потребує довшого опису. Завжди впевнений в собі і не завжди на стільки ж розумний і правий, Джеймс абсолютно незалежний від своєї матері. Звичайно ж він її любить, однак переконати в чомусь чи змусити до чогось Джеймса неможливо. Варто сказати що він не завжди потрапляє в хорошу компанію і не завжди може це зрозуміти. Однак в середині він така сама людина як і всі ми. Просто інколи йому немає кому розповісти про його внутрішній світ, через те що Аманда завжди на роботі, а він був відданий на шкільне виховання. Крім того ще й зрада батька…Саме тому Джеймс з дитинства звик бути замкненим у собі і мовчати частіше ніж говорити. Зрештою буде краще якщо ви самі з ним познайомитесь. До вечора у просторому будинку Блу із чудовим садом у якому Едріен садила свої улюблені квіти, не було нікого крім щасливого подружжя Джека та Мері, які розмовляли лише про Аманду та про минуле. Несподівано близько сьомої вечора у двері подзвонили. Традиційно їх відчинив господар і на порозі вони побачили біляву жінку близько сорока років, вбрану в легку літню сукню та із валізою у руці. Її лице сяяло широкою усмішкою. Це була Аманда. Думаю не варто в подробицях розказувати про що вони говорили. Спочатку на радощах вони обговорювали як все змінилося з того часу як Джек і Аманда востаннє бачились. Коли емоції нарешті трохи ущухли, Аманда запитала де їхня донька Едріен, а Джек з Мері тільки зараз помітили що немає Джеймса і сказали що вже подумали що він не приїхав з Амандою. Та коли містер та місіс Блу пояснили де Едріен і що вона частенько буває там, на березі морі, Аманда пояснила: - Я дала синові вашу адресу, він сказав що до десятої вечора обов’язково повернеться. - А куди це він подався? – запитав Джек. - Ех...- зітхнула Аманда,- ви ж знаєте теперішню молодь. Джеймс сказав що тут у нього є друзі, і він хоче з ними зустрітись, а йому спробуй запереч. Інколи це так важко…У нього дуже складний характер. Але я знаю що сама винна. – Їй на очі навернулись сльози, та Мері поспішила її втішити: - Не картай себе, Амандо, я впевнена що все не так погано. – Місіс Блу вже встигла подумати про свою Едріен, і що вона б її нізащо не відпустила отак саму у незнайомому місці. Щодо Джеймса, то він одразу знайшов своїх друзів, з якими мав зустрітися. - Гей, Джеймс, як тобі тут? – запитав один з хлопців. Джеймс усміхнено кивнув. - Море, пляж, дівчата… - додав інший. - Сподіваюсь тут знайдеться що робити – сказав Джеймс ігноруючи попередню фразу, - Я сюди ненадовго. - З нами скучно не буде, ми завжди щось утнем! – і вся компанія вибухнула реготом взявши курс на центр міста. А ми повернемося до нашої юної Едріен, яка гріючись на вечірньому сонці слухала мову морських хвиль. Вона б дуже хотіла подивитись на захід, але їй бракувало терпіння, бо вона хотіла швидше побачити нових людей. Адже захід як ви знаєте завжди однаковий, та ця дівчина знаходила у ньому кожен день щось нове, незвідане і прекрасне. Однак на цей раз вона довірила морю вкладати сонце, тому вирішила полежати ще кілька хвилин і швиденько йти додому. Та несподівано вийшло так, що дівчина заснула. Це було дуже дивно з нею раніше ніколи такого не траплялося! Прокинулась вона коли вже майже стемніло і страшенно налякалася, що мама вже її шукає. А гості! Треба швидко йти додому. Коли Едріен дійшла до одної з вулиць, на диво вже зовсім стемніло. Навколо не було ні душі. Здавалося ці вулиці, скільки вона їх вже знала, ніколи не були такими темними і безлюдними. Раптом вона почула чоловічі голоси. Обернувшись, Едріен побачила чотирьох хлопців, які голосно говорили і сміялися. Двоє з них були низькі на зріст нічим не особливої зовнішності, ще один був з кучерявим волоссям середній на зріст, а ще інший був найвищий із довгим білим волоссям і браслетом на руці. Едріен не придала їм ніякого значення, однак вони все швидше наближалися до неї. - Гей, красуне, куди йдеш? – гукнув один їй в слід, а Едріен мало серце не зупинилось, - Не хочеш з нами погуляти? Не бійся, ми хороші. Едріен значно пришвидшила ходу, а від хлопців знову почувся сміх. Двоє з них наздогнали її і схопили за руки. Едріен мов риба в сітці закричала і шалено заборсалась, вона зовсім не очікувала цього. На щастя хлопці її нікуди не тягли, лише тримали і голосно сміялися. - Відпустіть негайно! – закричала шокована Едріен. Дівчині було настільки страшно що вона би зблідла і зомліла, якби один з тих хлопців(що з довгим волоссям і високий на зріст) не підійшов до них. Він сказав все ще тамуючи сміх: - Все досить, відпустіть, - сказав він з реготом, - вона налякана, годі! Едріен почала плакати і ледве дихала із жаху. Це все супроводжувалось її криком. Їй здавалось, що в любу наступну мить вона зможе вирватись з їхніх лап, але все було марно. - Все, досить! – вже без сміху закричав той самий хлопець, що на руці мав браслет, відірвавши їхні руки від дівчини. - Гаразд, годі, а то ще галасу про нас наробить, - сказав інший низенький на зріст, - ти ж нічого про нас не розкажеш, правда лялечко? Ми б нічого поганого тобі не заподіяли. – з цими словами вони відпустили, і тільки-но цей момент настав, Бідолаха відсахнулась від них і щодуху помчала вздовж вулиці вся в сльозах. Хлопці стояли на місці і з реготом дивилися їй в слід. Сміялися усі, крім одного. Ви мабуть здогадалися кого саме. - Ви зайшли занадто далеко, - сказав він не зводячи очей з Едріен, яка бігла все далі. Але для інших ці слова нічого не означали, вони лише заливались реготом все сильніше. Едріен бігла наче божевільна не бачачи нікого і нічого. Вона примчала до якогось будинку, сховалась за ним, і сівши заплакала. З нею ще ніколи не траплялось нічого подібного. Адже хто знає що було на думці в тих злочинців? Едріен знала що гуляти так пізно небезпечно. Якби вона не заснула то не йшла б сама темними вулицями і нічого б цього не сталося. Минуло десь із пів години поки дівчина оговталась і обдумала ситуацію. Вона оглянулась довкола: по вулиці йшла лише якась жінка з песиком, у будинках світилось світло. Від хлопців не було і сліду. Найоптимальнішим для Едріен рішенням здавалося поки що нічого не розповідати батькам, щоб не турбувати їх і гостей. Адже тільки подумати що буде, якщо вони дізнаються! На щастя дівчина ціла, лише дуже налякана. Едріен все ще сиділа за будинком і намагалася думати про хороше. Вона подумала що зараз зустріне Аманду з Джеймсом, познайомиться з ними, подзвонить Кларі і тільки їй все розповість. Дівчина глянула на свої руки. На них досі виднілись червоні сліди від рук тих тварин. Однак Едріен опанувала себе. Але чому вона не побігла одразу додому? Неважливо, що було – те було, і дівчина щодуху помчала до свого будинку, де на неї вже давно чекали батьки та гості. Побачивши на порозі маму, Едріен приклала всі сили щоб усміхнутися. - Едріен, сонце, де ти була? Я так переживала, ми з татом вже хотіли йти шукати тебе, бо до всього ти ще й забула мобільний телефон. - Я не навмисне, - сказала дівчина, - я просто заснула на пляжі, а прокинувшись одразу пішла додому. - Пообіцяй мені, що більше такого не буде. – Мері обійняла її і замкнула двері на замок. – Чого ти стоїш, швидше біжи, гості вже тут! Едріен забувши про все на світі помчала до кімнати і привела себе в порядок. Поки вона розчісувалася, то чула веселі звуки розмови, що долинали з вітальні. Це все підіймало їй настрій, і вона намагалася не думати про те що сталося пів години тому. Едріен розпустила своє довге кучеряве волосся, і вийшовши з кімнати, зустріла маму. - Доню, візьми будь ласка цю тацю і занеси на стіл у вітальню. Едріен усміхнулась і кивнула. Взявши тацю, вона обережно ступала у вітальню. РОЗДІЛ 3 Коли Едріен зайшла у кімнату, очі всіх гостей втупились у неї, А вона зупинилася і стояла мов уражена блискавкою. Час просто зупинився і все хороше що Едріен встигла подумати з часу того жахливого моменту, тепер розтануло, розбилося і зникло…ВІН!!! ЦЕ БУВ ВІН! Той самий з довгим білим волоссям, високий на зріст, з браслетом на руці! Та сама футболка, ті самі риси обличчя, він один з них! Це не підлягає сумніву!!! …Вона просто стояла і дивилася на нього повними гніву і розчарування очима, тримаючи в руках ту саму тацю. У вітальні панувала мертва тиша. Джеймс у свою чергу втупився у неї, але він не міг довго витримати її пристального погляду. Він опустив очі, і вони стали нервово бігати по столі, його руки помітно затремтіли. Едріен все ще не рухалась, а він швидко встав мало не перекинувши стіл і вийшов з кімнати. Дівчина все ще стояла важко дихаючи. Та раптово, в якусь долю секунди, її ніби знову вдарило током і вона машинально підійшла до столу, поставила тацю і вийшла. За столом все ще панувала атмосфера тиші. Першою спромоглась щось сказати Аманда, та Джек її перебив: - Та хто ж їх розуміє, цих підлітків? - Едріен завжди так реагує на хлопців. – збрехала Мері. - Будь ласка, пробачте Джеймса, він інколи дуже дивно поводиться, я з ним сьогодні поговорю і впевнена, що все добре. – нарешті сказала Аманда. Все ніби обійшлось, але розмова й надалі не клеїлась і спілкуватись було важко. Аманді було стидно і не зручно перед місіс та містером Блу. Мері намагалася зрозуміти в чому справа, а Джек мабуть переймався найменше і доїдав свою порцію салату. Едріен налякана і шокована замкнулась у кухні, і сіла на стілець. Який жах! Чому все обійшлось таким чином? Хто він, цей Джеймс? Вона точно знала хто він: злочинець, розбійник, жахлива, страшна, жорстока людина! Невже Аманда не знає цього? А якщо вона знає і мовчить? Едріен не уявляла що робити далі. Дати волю емоціям, чи піти туди за стіл? Розповісти всім правду, чи змовчати, ніби нічого не сталося? В цю секунду, у кухню зайшла мама. - Едріен, що це було? З тобою все добре? Якщо так, то як взагалі це сприймати? – Едріен вирішила що їй робити, і відповіла: - Пробач, мамо, я… Я не змогла інакше відреагувати на Джеймса. - І він, мабуть, теж, - раптом усміхнулась Аманда, - сподіваюсь, більше такого не повториться. Ви потоваришуєте, я впевнена. А зараз допоможи мені з посудом. Коли всі повечеряли, Аманда допомогла Мері по кухні, і зайшла в кімнату до свого сина, звідки досі не долинуло ні звуку. - Джеймс… - це було сказано наказовим тоном. - Що? – спокійна відповідь. - Я тебе вчила так поводитись? - Я подякував за вечерю, і вийшов. – роздратовано відповів Джеймс, перебираючи в руках телефон, і навіть не глянувши в її сторону. - Чому ти мені ніколи нічого не розповідаєш? – жалісно запитала Аманда через кілька хвилин. У відповідь – мовчання. - Ти ще щось хотіла, мамо? – сухо запитав він. - Ні. - Добраніч. - Надобраніч, синку. Це був весь їхній діалог. Важко описати, що зараз відчував Джеймс. Він не просто вважав себе винним. Він ненавидів себе за те, що був співучасником тієї компанії. Крім цього, він чудово розумів, що Едріен все розповість, і ніколи не пробачить йому. Хоча нехай розповідає. Він це заслужив, нехай навіть його посадять. Він готовий відповісти за свій жалюгідний вчинок. Головне щоб ця дівчина пробачила йому, навіть якщо він ніколи не стане її другом. Годинник у вітальні вибив північ. Мері та Аманда тихенько гомоніли про щось на кухні, Джек дивився телевізор, а Едріен думала що буде далі. Сон вже кликав її в свої обійми, але вона повинна була вирішити що їй робити. Найоптимальнішим для неї рішенням здавалось нічого не казати батькам, і просто дочекатися від’їзду гостей. З такими позитивними думками вона і заснула. А от Джеймс не спав. Була вже третя ночі, а він просто лежав втупившись у стелю, і не зімкнувши очей. Він ненавидів всі свої вчинки. Мама і так незадоволена ним, а тепер ще й це…Бідолашна дівчина вважає його мало не вбивцею…А вона, вона така красуня…Якби ж він міг зараз побігти до неї і все пояснити. Однак завтрашній день все покаже. РОЗДІЛ 4 Зранку Едріен розбудила мама, торкнувшись її чола. Дівчина посміхнулась і запитала котра година. Дізнавшись що зараз лише пів восьма, вона здивувалася чому мама будить її так рано. - Ми усі йдемо в музей, через пів години приходь на сніданок. - Ви – це я теж? – стурбовано запитала Едріен. - Ну звісно ти йдеш з нами, познайомишся з Джеймсом, розповісиш про себе Аманді. Тільки не це! Едріен нізащо не піде з ним гуляти, і нізащо з ним не познайомиться! - Ні, мамо, я не зможу сьогодні, ніяк не зможу. - А це ще чому? - Я обіцяла Джейку допомогти з плакатом, і йому треба закінчити його до вечора. Невже Едріен не могла придумати чогось розумнішого? Джейк - це її однокласник і хороший друг, але він не робить ніякого плакату! - Едріен, чомусь у тебе так завжди, - розчарувалась мама, - до твого батька приїхала важлива йому людина, а тобі так важко піти разом з нами і показати їй місто! Едріен мовчала. Вона звичайно залишиться вдома, а не піде до Джейка. Мері, обурившись, вийшла з кімнати, а Едріен зрозуміла, що снідати їй прийдеться разом з усіма, а сидіти з НИМ за одним столом вона аж ніяк не хотіла. Тож дівчина блискавично швидко помчала в кухню і щось перекусила. Коли Аманда зайшла в кімнату Джеймса, щоб побажати йому доброго ранку, він вже не спав. - Як спалось, дорогий мій? - Добре, все добре. – відповів він. - Мері з Джеком вирішили повести нас сьогодні в музей. Тож збирайся, ми йдемо всі разом. - Всі разом? – перепитав Джеймс, і в ньому з’явилася капелька надії. - Так, всі разом. Давай швидше. Мері вже зготувала сніданок і всі зібрались за столом. Всі, окрім Едріен. Джеймс одразу зрозумів причину. - Де ця безпардонна сеньйора? – жартома запитав Джек. Як тільки він сказав це, у двері зайшла сама Едріен. Вона сухо привіталася зі всіма, та водночас не глянула ні на кого. - Едріен, сідай швидше. – сказала Мері. - Я вже снідала, дякую. – вона взяла телефон, який лежав на шафці с посудом і швидко вийшла з приміщення. Джеймс весь цей час(кілька секунд) не зводив з неї погляду. - Прошу вас, не зважайте. Вона дивно поводиться останнім часом, зазвичай Едріен говірка, а зараз, даю слово, дивина та й годі… - виправдовувалась Мері. - Все добре, не беріть у голову. – усміхнулась Аманда. - То що ви там говорили про політику?.. – повернув їх до розмови Джек. Едріен замкнулась у своїй кімнаті. У неї страшенно калатало серце. Вона сама не знала від чого. Едріен просто не хотіла його бачити, хотіла щоб він швидше поїхав. Дівчина взяла телефон у руки і взялася писати повідомлення Кларі. Поки що ні слова про неприємну пригоду. Раптом дівчина почула як в сусідній кімнаті задзвонив телефон. Вона вийшла зі спальні і оглянула очима приміщення щоб знайти телефон. Та у цю хвилину в кімнату зайшов Джеймс. Едріен знову стала місці, мов заціпеніла. Він теж зупинився, не знаючи чи брати йому телефон. Дівчина різко обернулась і зайшла назад у кімнату. Вона сперлась на двері і глибоко видихнула. Мобільний все ще дзвонив. Едріен дочекалася поки всі пішли в обіцяний музей, і нарешті вийшла з кімнати. Вона машинально зайшла у Джеймсову кімнату, сама того не помітивши. Ви зрозумієте її, якщо знаєте що таке жіноча цікавість. Речей було обмаль, ліжко було прибране. Нічого такого, що б видавало суть цього хлопця. Лише браслет, той самий у вигляді куль, лежав на комоді. Не задовольнивши свою цікавість, Едріен пішла у кімнату Аманди. Однак і там не знайшла чогось вартого уваги. Не маючи бажання сидіти вдома, Едріен пішла на пляж у своє улюблене місце під соснами. Дівчина пробула там до вечора. Коли під час вечері всі зібрались за столом, Едріен знову повідомила, що вже вечеряла. А коли Мері побажала їй доброї ночі, дочка запитала скільки ще гості пробудуть у них. - Я вмовляла Аманду як могла, та вона наполягає, щоб вони поїхали через два дні. І що ти думаєш? Нам не вдалося вмовити її залишитися хоча б на один день довше. Ця розмова втішила Едріен і вона зраділа, що через два дні Джеймс нарешті поїде. Але як його уникнути ці два дні? Їй слід знову щось придумати. Едріен вже збиралася спати, як в кімнату зайшов тато. Він оглянув спальню, і запитав: - Де її носить? - Кого? - Маму твою, кого ще? – засміявся він. - Не знаю. – Едріен теж засміялася і щасливою лягла спати. А от Джеймс точно не почував себе таким щасливим. Коли вони з мамою залишились на кухні удвох, він задав несподіване питання. - Місіс Блу тобі нічого про мене не розповідала? - Ні, - відповіла Аманда подумавши деякий час, - чого б це вона мала розповідати щось? Мері лише казала, що ти вродливий, розумний хлопець. От і все. Джеймс замислився. Чому вона не розповіла? Навіщо Едріен це все приховувати? Тим паче, що вона доволі налякана. Джеймс не розумів цього. Він теж у деякій мірі вже хотів додому. РОЗДІЛ 5 Сімейний сніданок наступного дня знову тривав без Едріен. Джеймса це не дивувало, а лише пригнічувало. - Вона сказала, що погано себе почуває, і що не їстиме яєчню з беконом. – сказала Мері, ставлячи чайник на стіл. - Але ж вона її обожнює! – заперечив Джек. На це Мері лише знизала плечима, Аманда почувала себе незатишно, а Джеймс опустив свій і так похмурий погляд. Та помітивши що Джек розчарований, Мері сказала: - Не переймайся, любий, я певна що вона сьогодні піде з нами гуляти. Амандо, сьогодні погуляємо ближче до набережної, а також підемо в один іспанський ресторан, вам точно сподобається! Аманда відповіла усмішкою і змусила Джеймса теж усміхнутися. Едріен у свою чергу стояла за дверима кухні і все чула. Було зрозуміло, що ніяка причина тут не допоможе. - Мері, скажеш Едріен, щоб вона показала своє улюблене місце біля моря, – засяяв Джек, - воно просто чарівне! І про нього майже ніхто не знає! Показати її таємне місце? Ні, це було вище її сил і нище її гордості. Якби на місті Джеймса був хтось інший, вона б згодилася, але показати Джеймсові – нізащо! Раптом Мері вийшла з кухні і сказала: - Едріен, ось випий таблетку, твій живіт мине. Збирайся, підеш з нами до моря. - Я піду за однієї умови, - відрубала Едріен, - я відмовляюся показувати своє таємне місце. Мама дуже обурилась, але не довго думаючи погодилась. А що Едріен було робити? Вона пам’ятала, як вчора тато засмутився, коли вона відмовилася з ними йти. Справа у тому, що у тата такі зустрічі не часті і він сприймає їх надто близько до серця. Одягнувши перше, що потрапило їй до рук і зав’язавши хвіст, який сягав її бедер, дівчина вийшла на прогулянку разом зі всіма. Мері та Аманда йшли поряд з великим і могутнім містером Блу, який підкріплював їхню розмову черговими жартами. У Джеймса нічого не змінилось. Той самий одяг, той самий браслет, та сама фізіономія. Едріен намагалася не йти з ним на одній лінії і трималася жінок. Вона намагалася не усвідомлювати його присутність. Він мовчав і йшов ззаду. Раптом Джек зупинився і за ним зупинився весь вагон. - Зайдемо у цю крамницю, Амандо, - сказав він, - ти не пожалієш. А Джеймс з Едріен можуть почекати нас тут. Я не впевнений, що їм там сподобається. З цими словами вони зайшли в крамницю і залишили їх удвох. Витримавши кілька хвилин, Едріен почула ось що: - Гей, хлопці, гляньте! Це ж наш старий добрий Джеймс! – гукнув той самий жахливий голос, що колись схопив її за руку. У середині Едріен все охололо. Вона знову відчула той страх і якесь незрозуміле приниження. Джеймс не відповідав. - Хлопці, ви лише погляньте, це ж та красуня, що від нас втекла! Думаю на цей раз їй втекти не вдасться. Після цих слів пролунав голосний сміх. Едріен поборола свій страх і непомітно глянула на Джеймса. На його лиці палав гнів, його руки стиснулись в кулаки, але він і далі стояв непорушно. - Джеймс, ти що, теж злякався? – піддражнював інший. І тут Джеймс не витримав. Він обернувся і швидким кроком пішов до них. Едріен з переляку швидко зайшла до крамниці. Її хоробрості більше не вистачило. Лише в крамниці вона видихнула з полегшенням. За цей час Джеймс вже наблизився до хлопців. Двох з них він схопив за шию і притис до стіни. Третій в цю ж хвилину накивав п’ятами. Притиснувши хлопців так, що вони ледве дихали, Джеймс просичав крізь зуби: - Геть. Геть з мого життя, геть з Каліфорнії, геть звідси! Інакше я зітру вас в порох! - Але Джеймсе, друже… - пробурмотів один з них. - Я вам ніякий не друг! І ви теж мені більше не друзі. Шкода що я це так пізно усвідомив. Я ніколи не стану таким як ви! Сказавши це, Джеймс відпустив бідолах, які одразу ж втекли, і повернувся до крамниці. Помітивши його, Едріен миттєво вийшла назовні. Коли всі нарешті повиходили звідти, Аманда несла великий пакунок і виглядала дуже щасливою, порівняно з Джеймсом. Експедиція рушила далі, а за нею плентались дві похмурі особи. Едріен знову уникала Джеймса. Однак якийсь час він йшов на одному рівні з дівчиною. Раптом він сказав(і вона нарешті почула його голос): - Вони заплатять за все. – це було сказано тоном обіцянки. Але Едріен не довго думаючи, відповіла: - А ти заплатиш? – коли вона сказала ці три слова, то вперше глянула в його очі, і помітила що вони голубого кольору. Кольору моря… Джеймс зупинився і замислився, а Едріен знову пришвидшила ходу. Після цього вони ні слова не сказали один одному і так мовчки повернулися додому. На цей раз відмовився вечеряти Джеймс. Він ніколи нічого не пояснював, на відміну від Едріен. І Аманда вже до цього звикла. Джеймс просто відмовився і все. Едріен нарешті сиділа за столом зі всіма і їла спагетті. - Ви тільки подумайте як дивно, - сказав Джек, - коли є Джеймс, немає Едріен, а коли є Едріен(він зробив наголос), то немає Джеймса. Мері засміялась і сказала що не знає як це пояснити. Тоді всі глянули на Едріен. Натомість вона лише сказала: - Мамо, спагетті не вдалось. Занадто гірке. - Я так не вважаю – повідомила Аманда, - але в кожного свій смак. От я, наприклад, передбачаю… З цього речення почалась нова тема для розмови, тож дівчині вдалось втекти від пояснень. Але вночі вона знову вдалася до глибоких роздумів. Що він робив з тими хлопцями, про що вони говорили? Мабуть він іще не раз здатен на таке… Але чому Джеймс так розізлився коли почув їхні голоси, чому спочатку не відповів? І чому пообіцяв що вони заплатять за все що зробили? Нехай він заплатить, а не вони. Нехай назавжди зникне з її життя. Але якщо Едріен помиляється? Їй би дуже хотілося вірити в це. Що Джеймс не злочинець, що він жаліє про те що зробив. Однак щось робити вже було пізно і все було вирішено. Тож вона усвідомивши, що завтра все закінчиться, лягла спати. РОЗДІЛ 6 Ранок не приніс нічого нового, крім того, що вже було відомо. Після обіду Аманда з Джеймсом їдуть додому. Едріен більше ніколи його не побачить(принаймні вона на це сподівається). А Джеймс не знаходив собі місця розуміючи це. Він неодмінно повинен їй все пояснити і вибачитись. Але це зробити було дуже важко. З такими думками він сидів у своїй тимчасовій кімнаті так само як і Едріен. А щодо Джека, Мері та Аманди, то не слід пояснювати чим вони займались. Блу вмовляли Аманду залишитись ще на деякий час. Однак та категорично відмовлялась завдавати їм клопоту. Крім того у неї закінчувалась відпустка. Сидячи за столом у вітальні, вони говорили про все на світі починаючи від обстановки будинку і закінчуючи політикою, у якій Джек був неперевершеним експертом коли треба сперечатися. Близько другої дня, всі вперше зібралися за обідом разом. Едріен сіла по другий кінець столу подалі від «самі знаєте кого». Коли речі вже були зібрані і Мері з Амандою вже мало не були в сльозах від думки що треба надовго розлучитись, Джеймс відважився зробити хоча б щось. Він не міг просто так взяти і поїхати. Джеймс взяв клаптик паперу і щось на ньому надряпав. Побачивши маму, він сховав його за спину і сказав що зараз повернеться. Зупинившись перед дверима кімнати Едріен, він подумав: «Тільки щоб вона не була там…». Але почувши її голос в коридорі, Джеймс швидко відчинив двері і зайшовши, поклав записку під подушку. Джек збирався відвозити гостей на вокзал. Єдина їхня валізка була уже в машині. Мері активно вмовляла Аманду заїхати до них іще. Але та у свою чергу пояснювала, що через роботу не знає коли ще випаде така можливість. Ви самі знаєте як це буває, коли хтось їде, а ти забуваєш про нього через роботу чи якісь інші життєві справи, коли час минає без зупинки. Аманда у свою чергу запросила їх до себе(Едріен тоді б точно придумала якусь відмовку). Коли кожна деталь була готова, всі сіли в автомобіль і поїхали на вокзал. Джеймс востаннє глянув на Едріенкрізь скляну шибку. Вона це помітила і рахувала секунди поки тато завів машину і від’їхав. Ось і все! Едріен видихнула з полегшенням. В її житті більше немає ніякого Джеймса, а отже немає тих моторошних спогадів. Все знову добре. Скоро приїде Клара, кому Едріен вперше і востаннє розповість цю історію. Післяобідній час пролетів миттєво. Едріен допомогла мамі у прибиранні. Дівчину наповнювало солодке почуття свободи у власному домі. Та коли Едріен зайшла у кімнату, де перебував «самі знаєте хто», вона жахнулася. На комоді біля ліжка лежав цей самий браслет у вигляді куль, якого Джеймс забув. Вже тільки від одного погляду на цю річ, дівчині ставало моторошно. Сказати про нього Мері, щоб Джеймс повернувся колись ще раз? Ні, нізащо. Завтра вранці вона щось придумає. Відправивши своїй Кларі СМС, у якому повідомляла що дуже сумує і хоче швидше зустрітися, Едріен прийняла теплу ванну і лягла спати. За звичкою вона просунула одну руку під подушку і несподівано намацала під нею якийсь папір. Діставши його, дівчина прочитала: «Пробач». Її руки затремтіли, вона одразу зрозуміла від кого записка. Не знаючи що й думати, Едріен накрилася ковдрою і розплакалася. РОЗДІЛ 7 Зранку виявилося що погода не найкраща. Точно не для прогулянки. Дощ періщив по даху наче скажений. Едріен прокинулася із зім’ятою запискою у руці. Ще вчора вона хотіла її викинути, але не змогла. Та й сьогодні теж не зможе. Заховавши її між книжок, Едріен прожогом вдягнулася і схопила браслет Джеймса. Вдома нікого не було, Мері залишила донці сніданок. Та дівчина не глянула на нього, її не зупиняла навіть злива. Вона помчала до моря, до свого улюбленого місця. Ставши на краю берега, Едріен востаннє глянула на браслет і щосили жбурнула його у воду. Вона навіть не помітила, що чомусь, плаче. Варто сказати, що Едріен була дуже емоційною. Решту дня дівчина провела за читанням книжки і малюванням. Здавалося б, нічого особливого, та ввечері їй подзвонив однокласник – Біллі. Чомусь їй здавалось, що він до неї залицяється. Але так було це, чи ні, вгадати було важко. Тим паче вона сприймала його лише як друга. Та й крім того, на її думку, він був занадто пихатим і самовпевненим. - Привіт, як ти? Як справи? - Все чудово. З нетерпінням чекаю повернення Клари. Вона приїде завтра по обіді. - Зрозуміло. А я сподівався що вона вже приїхала. У всякому разі, ти не хочеш піти погуляти? - Хах, Біллі, - засміялася Едріен, - невже ти не помітив що за вікном дощ? - Хіба? Справді… - Гаразд, тоді давай іншим разом, я все одно зараз не можу. Бувай. - Бувай. Поклавши слухавку, Едріен видихнула з полегшенням. Вона аж ніяк не хотіла з ним гуляти, тим паче зараз. А от Біллі дещо розчарувався. І до чого він сказав це речення: «А я сподівався що вона вже приїхала»? До вечора Едріен зависала у Фейсбуці, а коли тато повернувся, то вони взялися грати в шахмати. Гра дуже підняла дівчині настрій, крім того, завтра приїде Клара. - Гей, красуне, ти шахраюєш! – сміявся Джек, - гляди мені, це вирішальний турнір. - Кінчайте вже. – наполягала Мері, - доходить дванадцята. В кінці Едріен виграла, що принесло їй невимовне задоволення. Тож щасливою вона відправилась спати. Зранку Едріен розбудили яскраві сонячні промені, що лилися крізь не заслонене вікно. Було чутно, як мама щось робила на кухні і весело розмовляла по телефону. Тато, мабуть, пішов на роботу. Одягнувши халат, Едріен почовгала на кухню і за звичкою взяла собі пластівці з молоком. - Доброго ранку, сонце, - поцілувала її мама, - мені щойно телефонувала Аманда. В неї все добре, хоча погода не найкраща. - Це добре. – відповіла Едріен. - А ще, знаєш, виявляється Джеймс забув у нас свій браслет. Піди візьми його, він мабуть десь у кімнаті. Едріен раптово зблідла. Вона ж не подумала про те, що Джеймс згадає про свою загублену річ. Їй стало соромно. - Так, я зараз подивлюся. – Едріен сіла на диван і взялася за голову, ніби пішла шукати браслет, якого все одно не знайде. Як вона могла бути такою дурепою? І що їй тепер сказати? - Ну що, знайшла? - Боюсь… Що ні… Його ніде немає. Можливо, Джеймс забув його в іншому місці. Едріен хотіла вже йти, та раптово додала: - Мабуть, загубив коли гуляв з друзями. Так і передай. - Подивися іще раз – почулися мамині слова, але Едріен вже вийшла. Дівчина провела ще із годину у кімнаті, коли зателефонувала Клара. - Яка я рада тебе чути! Через дві години буду вдома, де зустрінемось? - Все як завжди! В нашому секретному місці. - Я і не сподівалась почути від тебе щось інше. – засміялась подруга. Обидві радісно балакали про Кларине перебування у бабусі, і прекрасно проведений час у місті. Коли розмова закінчилась, Едріен одразу ж зібралась і вирушила у «секретне місце». По дорозі вона вкотре згадала про Джеймса, але одразу ж облишила про нього думати. Просто ці морські хвилі припливаючи до берега, ніби навіювали спогади про недавні події: про повернення увечері додому, час приїзду гостей, про проведений тут день у поганому настрої тікаючи від Джеймса, про викинутий у море браслет… Коли Едріен сиділа на берегу зачарована заходом літнього сонця, хтось несподівано стрибнув на неї ззаду і закрив очі руками. - Вгадай хто! – почувся знайомий голос. - Кларо, тебе неможливо не впізнати! – радісно вигукнула Едріен. Дівчата міцно обійнялись і безмежно раділи побаченню. - Ти чудово виглядаєш! Як же я за тобою скучила! - А я як скучила! Ну, що у тебе нового? Як твої батьки? - Все добре. А ти як? - Краще не буває! Нарешті повернулася додому. До рідного моря… Вони посиділи мовчки ще із кілька хвилин дивлячись на спокійне пообіднє море. Сонце безжально пекло, та від спеки дівчат захищали великі похилені сосни. Згодом Клара заговорила: -Підозрюю, за цей час в тебе сталося або дуже багато нового, або зовсім нічого. - Ти добре мене знаєш, подруго. На цей раз в мене багато чого нового. І ці події я розкажу тобі, і лише тобі вперше і востаннє в своєму житті. – Сказавши це, Едріен видихнула з полегшенням і на мить закрила очі. Натомість Клара не на жарт перелякалася. - Едріен, не лякай мене, у тебе ж все добре? - Так, тепер вже все добре. Сказавши це вона розповіла всю свою історію починаючи з того ранку коли тато снідав з ноутбуком і закінчуючи браслетом у морі. Та коли дівчина розповідала про Джеймсову записку, то не змогла стримати сліз. Клара мовчки слухала подругу і вдивлялася в підлогу. - І звідки він взявся на твою голову? - згодом сказала вона, - та годі вже тобі, і так його здихалась. - Дякувати Богу – видихнула Едріен, - я щаслива що ти повернулась і що я маю з ким поговорити. - А чому ти не розповіла про це батькам? - Я не хочу. Навіщо це їм? Тим більше, ти уявляєш що потім буде? Ти лишень подумай, Кларо,.. Мені вже моторошно. - А ти не думала, подруго, що він жаліє про те що робив того вечора? Якщо ні, то до чого тоді ця записка в день від’їзду? – Едріен на хвилину замислилась. - Я в це не вірю. - Але чому? - Одного дня, коли мене змусили йти гуляти разом зі всіма, він зустрів своїх друзів. Так, тих самих! І розмовляв з ними при мені! - Але він сказав…Сказав що вони заплатять за все. – Клара сама не вірила в те що говорить. - Нехай він заплатить! – відрубала Едріен і зірвалася на ноги. Клара теж встала і обійняла її. - Все, досить перейматися. Тепер це не має значення. Клара заспокоювала подругу як могла запевняючи що цього не варто навіть згадувати. Дівчата вирішили йти додому. Клара вирішила розповісти про своє перебування у бабусі і про те як зустріла свою двоюрідну сестру – Ненсі, щоб остаточно закрити попередню тему. Дійшовши до «Грін-Стріт», дівчата попрощалися і розійшлися. До того як Едріен повернулася додому, вулиці вже вкрилися сутінками. Чомусь не шумів ніхто, крім поодиноких машин і морських чайок. Едріен ніколи не пропускала моменту любуватися краєвидами вулиць. Тим паче коли в небі не було ні одної хмаринки. Ця околиця Каліфорнії була напрочуд тихою і спокійною. Зазвичай тут не бувало багато туристів. Повітря було чисте і прозоре. Воно пахло морською вологою. В лице дув свіжий вітерець. Погода була дуже гарна, хоча й обіцяли дощ. Дійшовши до будинку, Едріен обернулася і ще раз глянула на порожевіле небо, згадала Клару і сьогоднішній, чудово проведений день. Не знаю чи хто ще вмів так тонко відчувати навколишній світ, як ця дівчина. Вдома на Едріен чекала весела компанія. До них завітали Джекові друзі: Грейс та Джордж, а з ними їхня чотирирічна донька – Леві. Едріен її дуже любила, тому завжди була рада їх бачити. Вночі Едріен ніяк не могла заснути. У кімнаті було надто жарко, а ще й цей нескінченний крик чайок. Сон би забрав її на всю ніч, якби вона не прокинулася о третій ночі, ніби її облили водою. А віддихувалась вона так, ніби її в тій воді мало не втопили. Трохи оговтавшись, вона знову лягла і зрозуміла що їй приснився Джеймс. Едріен не вірила сама собі. Що він робить у її голові? Едріен чомусь злякалася його і їй стало страшно у своїй темній кімнаті. Чайки стихли, тож вона відчинила вікно і вдихнувши свіже повітря, трохи заспокоїлась, а зрештою знову заснула. РОЗДІЛ 8 Зранку тільки-но розтуливши очі, Едріен побачила перед собою налякану маму із запитанням: - Що сталося? - А що сталося? – відповіла питанням на питання Едріен. - Вночі ти так голосно закричала, що всіх нас налякала. - Мабуть, страшний сон, от і все. – додав тато щойно зайшовши у кімнату. - А що я говорила? – Запитала Едріен. - Ти крикнула: «Джеймс!» - відповіла мама. На татовому лиці з’явилась якась незрозуміла для Едріен усмішка. Її ніби током пронизало. Отже вона ще й кликала його уві сні? Що це з нею? Едріен зовсім не любила такі моменти, коли сама себе не розуміла. Коли вже нарешті вона облишить про нього думати? І чому вона ще досі про нього думає? Снідаючи канапками з сиром, Едріен старалася згадати сьогоднішній сон, та все марно. Після сніданку їй зателефонувала Клара і запропонувала зустрітися у неї вдома. Едріен з радістю погодилась і швидко зібралась. По дорозі вона купила шоколад і каву. Яке ж спілкування без цього? На її лиці світилася яскрава усмішка. Взявши навушники, вона ввімкнула музику у якій знаходила щастя. Клара теж з нетерпінням чекала подругу. Вони аж занадто любили одна одну щоб бачитись рідко. Зустріч означала для них чергову дозу сміху, щастя, позитивних емоцій і цікавих балачок. Удома дівчата говорили про все і водночас ні про що. Однак Едріен ні слова не сказала про те що сталося вночі. На щастя,вона вже й забула про це. - Зараз ти почуєш від мене чудову новину! Мама сказала що ми завтра поїдемо на природу і що я можу взяти тебе із собою. Що скажеш? – Клара вміла дивувати. - Якщо твої батьки не проти, то я з радістю! - Але удвох буде не так весело. Давай візьмемо ще когось? - Давай, - усміхнулась Едріен, - але кого? - Ну…Наприклад Біллі. Що скажеш? Він же наш друг. – Едріен замислилась. – Давай, як же ми без його дурненьких жартів, без його розповідей? Біллі дуже класний, ніби ти не знаєш, давай. Едріен погодилась, та сьорбнувши кави, додала: - До речі, він телефонував мені кілька днів назад. - Чого б це? – запитала Клара. Вона чомусь раптово зблідла. - Пропонував погуляти. Я відмовилась. Ти ж знаєш, хлопці рідко пропонують гуляти просто так. Клара відклала чашку, проковтнула шоколад і знову запитала вже агресивнішим тоном: - Що ти хочеш цим сказати? Едріен замовкла. Вона не знала що відповісти. Точніше, вона знала що Клара розуміє під її словами, та чому це її так роздратувало? - Ти не подобаєшся Біллі, зрозуміла?! – закричала Клара і прожогом вийшла з кімнати. Едріен зробилося недобре. Не довго думаючи, вона взяла сумку і вийшла з дому. Ця розмова була настільки неприємною, що аж важко описати. Так, Кларі властиво було дуже яскраво виражати свої емоції, але такого ще не було ніколи. Едріен вперше бачила подругу такою незадоволеною… І чому? Вона ж нічого такого не сказала! Хоча…Здається, Едріен вже знала причину. Клара ревнувала Біллі і боялася що Едріен йому подобається. Та чому Клара їй нічого не сказала? Вони з нею достатньо близькі друзі, а тоді виходить що Клара це просто приховувала!.. Думаючи отак, Едріен йшла сірими одноманітними вулицями. Принаймні такими вони їй тоді здавалися. Хоча небо й справді було похмуре, навіть не видно було чайок. Здавалось, вони заблукали у темних дощових хмарах і не можуть знайти дороги до моря, дороги додому… Ні, Едріен не сумувала, не варто було. Вона точно знала, що Клара рано чи пізно вибачиться і, мабуть, вже жаліє про те що сказала. Від цієї думки дівчина навіть повеселішала. Небо над її будинком розвиднювалось, сонце мов ножем прорізувало ватяні хмари. У вікнах кухні і спальні світилось яскраве світло і тоненьким повітрям проходило крізь напівзачинені жалюзі. Удома на Едріен чекав приємний сюрприз: мама купила їй новий одяг і приготувала її улюблене спагетті. На якийсь час Едріен зовсім забула про те що сталось і радісно перебирала речі. А пізніше, за традицією, шахмати з татом, передбачуваний виграш, та годинка у Фейсбуці. До вечора Едріен остаточно заспокоїлась і подумавши про те, яке прекрасне це життя, лягла спати. Цікаво що ж буде завтра. РОЗДІЛ 9 Вранці погода була на диво ясна і сонячна, хоча де-не-де виднілися поодинокі хмарки. Едріен як завжди зробила зарядку і причепурилася біля дзеркала. Настрій у неї був прекрасний, не зважаючи на те, що сьогодні вони з подругою на природу не поїдуть. Та все виявилось дещо по-іншому. Несподівано Едріен зателефонувала Клара. На годиннику була лише пів дев’ята. Досить рано як для любительки поспати – Клари. Коли дівчина підняла трубку, подруга була дуже стурбованою. - Едріен, будь ласка, пробач мені, я не знаю що на мене найшло. Просто пробач, і все, добре? Пробач і забудь. - Гаразд, Кларо, не переймайся, було б нерозумно мені на тебе ображатися, тим паче, нема за що. З ким не буває. – Дівчата голосно засміялись і продовжили розмову: - То як, ти ще не передумала їхати на природу? – сміялась Клара. - Ні, ти що! Ні в якому разі! – Запевнила Едріен, - А щодо Біллі, ти хочеш щоб він їхав з нами? - Так, якщо ти не проти. - Тоді, подзвониш йому. - Ні, ти подзвониш. - Чому? - У мене зараз немає часу, та й мені ще збиратися, всяке таке, знаєш. Ну все, дзвониш йому і на 12 годину щоб були у мене вдома, папа. Клара так швидко це все проговорила, що Едріен не встигла і слова сказати. Вона просто вимкнула трубку і ще раз засміялась упевнившись у своїй теорії. Клара зробила те ж саме і невимушено сміялася сама з себе. Едріен вирішила зараз же подзвонити Біллі, щоб потім не було запізно. Пізніше дівчина одягла свою нову футболку і шорти, які їй вчора купила мама. А ще вона прибрала свою кімнату, бо часу було вдосталь. Її переймало прекрасне почуття сьогоднішнього щастя і веселощів. Едріен дуже цінувала такі дні, проведені з друзями. Серце Едріен наповнювалось невимовною радістю і довірою до людей, які її люблять і яким вона потрібна. Рахуючи хвилини, Едріен нарешті дочекалася пів дванадцятої і прожогом вийшла з дому, розказавши мамі про плани на день. Мері, як кожна мама спочатку сумнівалася, мовивши що це тягар для Клариних батьків. Та через кілька благальних реплік дітей, мами завжди погоджуються. Отже, Едріен мчала до Клари як стріла, і її дратували навіть секунди чекання на світлофорі. Дійшовши, на кінець до Клариної вулиці, Едріен помітила що на годиннику ще нема дванадцятої. Отже Біллі ще нема(вона точно знала, що він любив спізнюватися). Подзвонивши у двері, їй відчинила Клара у домашньому одязі та із шваброю в руках. - Ху-ух, я вже думала, що це Біллі. Ти мене так перелякала! Натомість Едріен лише голосно зареготала. У Клари, на диво, все було на своїх місцях. Адже вона з мамою часто сварилася через цей її вічний бардак. - Поглянь, що я повинна зробити. – Жалілася Клара, - це все мама сказала. Звичайно, я й сама хотіла трішки прибрати, але ж не цілий будинок! А сама вже дві години говорить з Чарлі(Чарлі – це Кларин 22-річний брат, що живе у Лас-Вегасі). - А ти говорила з ним? - Так. - І як він? Як йому з роботою? - Все нормально. Правда, мама весь час вичитує йому щоб не бродив по дискотеках і не тратив дарма грошей. Я його чудово знаю, і він може таке робити. А ще мама переймається, що він досі не знайшов хорошої дівчини. - І на кого він вчився? - Поступав на криміналістику, і тепер, на щастя, знайшов роботу. - Це добре. Клара нарешті закінчила мити підлогу і відклала швабру з відром. Едріен чомусь стояла як вкопана і думала про Чарлі. Неочікувано, хтось подзвонив у двері. Не варто казати хто це був. Клара мов ошпарена побігла у кімнату і замкнула двері. - Ти куди? - Відчини, я швидко. Перед Едріен стояв як завжди кучерявий Біллі у футболці і кедах. Вони обмінялись посмішками. Зайшовши, він витягнув одну руку з-за плечей і простягнув Едріен білу троянду. Дівчині стало ніяково, хоча й дуже приємно. Біллі нічого не сказав, а лише усміхнувся на її «Дякую». - А де Клара? - А…Вона зараз буде. Ходімо у вітальню. – Запропонувала Едріен, щоб зараз не стовбичити з ним отут на місці. Та в цю мить з кімнати вийшла Клара, чудово одягнена у джинсовий костюмчик, з високо зачесаним «кінським хвостом». Едріен непомітно закотила очі і усміхнулася, а Біллі витягнув з-за спини ще одну, червону троянду. Кларі аж дух захопило. Вона обійняла його і подякувала. Він теж її обійняв. Коли зайшла місіс Бертон, вони привітали одне одного і хлопець подарував їй рожеву троянду. Едріен та Клара обмінялись щасливими поглядами. В очах Клари читалася фраза: «Я зараз зійду з розуму!». Усі пішли в кухню і зібралися пити чай. Кларина мама зазвичай мала різний настрій, але до гостей вона завжди була привітною та небайдужою. Поки чай остигав, всі сиділи мовчки, склавши руки. Клара мовчала самі знаєте чому, а Едріен мовчала, бо така вона вже є стидлива. Відверто балакала лише місіс Бертон, задаючи Біллі запитання. Незабаром до кухні зайшов містер Бертон , і похваливши як Едріен гарно виглядає і який Біллі джентльмен, сказав, що автомобіль готовий. Їхати було дуже жарко, та від цього не зупинялась інтенсивність розмови між друзями. Едріен пощастило, вона сиділа біля вікна і дивилася на краєвиди, що робити дуже любила. - Яка краса… - Прошепотіла вона. Всі глянули крізь тонкі шибки нового, вичищеного до блиску автомобіля на безкраї степи, поля, широченні ліси і далекі гори, у висоту яких важко було повірити. Деякі клаптики цього ландшафту були темними, а деякі світлими. Це поодинокі хмаринки заступали сонячні промені і не дозволяли їм лоскотати траву, поле, ліс і гори. Об’їхавши горбочок, машина похитнулась і це розвіяло думки Едріен про природу. Вона взяла Клару за руку і посміхнулася. Експедиція була вже на місці. З правої сторони виднілась річка, а з лівої – мішаний ліс. Прямо по курсу росла висока кукурудза і заслоняла вигляд на поле і степ. Усе виглядало точнісінько як море, але плавало не у воді, а в траві. - Ось це я розумію відпочинок! – Сказав містер Бертон, - зовсім не те, що сидіти за комп’ютером. - Містере Бертон, - засміявся Біллі(хоча з певною ноткою жалю), - зараз 21 століття, ці краєвиди і природа вже нікому не потрібні. - Не правда. – Обурилась Клара. - Це все потрібно нам, навіть якщо більше нікому. – Додала Едріен. - Та ходімо вже швидше! – Закричала Клара. І вони помчали по зеленій траві до річки. Вони бігли і шалено веселились, реготали та валялись у траві. - Поводяться наче малі діти, і шкода, що їм по 16 років. – Сказала місіс Бертон, на що чоловік відповів сміхом. Обідня поляна була вже майже накрита. За цей час «народ» дійшов до вузенької невеличкої річки і вирішив відпочити. Її береги були підняті високо над водою. Друзі стояли на краю, як раптом Клара зашпорталась і мало не впала у річку, якби не Біллі, який стояв поряд і вчасно схопив її за руку і талію. Клара на якусь долю секунди стояла у такому положенні шокована, але потім отямилась і засміялась. Едріен та Біллі теж засміялись. Та насправді Кларі стало страшно. Їй треба зараз відпустити його руку, але ж вона не хочу. Що їй робити? Стояти на місці і сміятися, щоб справити враження нерозумної? Едріен відчувала все те саме, що Клара. Вона знала як це, бути на її місці, тому розуміла, що повинна якось розрулити ситуацію. - Кларо, ну ти як завжди! - засміялася дівчина. - Добре , що я не впала, бо була б наче мокра курка. – Сміялася та. - Нічого, все добре, - вимовив Біллі, - будь обережна. Клара нарешті відпустила його спітнілу руку і поправила волосся. А Біллі трохи зніяковів і вдався до гумору: - Пфф, за врятування життя – не дякують! – він розвернувся і піднявши голову, пішов повільним кроком. - Молися, щоб тебе зараз хтось врятував! – І вона помчала за ним вздовж берега. - Гляди знову не впади! – чулося від Біллі. Едріен залишилась стояти на місці і дивитись на друзів, наче дивилась серіал, цікаву історію… Чомусь, їй було не до того, щоб бігти разом з ними. Її вабив прекрасний краєвид, який можна побачити не кожен день… Цікаво, хто б зловив її, якби вона мало не впала в річку?.. Подивившись ще кілька хвилин на їхні шалені гонитви, Едріен помітила, що вони розійшлись. Клара побігла до неї і повідомила, що Біллі покликав тато. Неочікувано для самої себе, Едріен запитала: - Кларо, чому ти мені не сказала, що кохаєш його? - Цить, тихо. Тим більше, я його далеко не кохаю, він мені просто подобається. А крім того, може йому узагалі ти подобаєшся. - Але чому ти мені не розказала? Невже ти мені не довіряєш? – після короткої паузи запитала Едріен. - Пробач, Едріен, я й сама до кінця нічого не знала. Я не знала як ти зреагуєш, тому й побоялась. Едріен обійняла подругу за плечі і вони обоє поплентались у тінь, бо було доволі гаряче. Та незабаром дівчата вже накривали на «стіл» і усі повсідалися, розмовляючи на різні буденні теми. Шашлик вже був готовий. Біллі розповідав про те, як його іноді дратує молодша сестра, а Клара казала, що вони з Чарлі наче найкращі друзі, і прийшло до них лише нещодавно, з віком. Подібні розмови тривали ще досить довго. А коли все дійшло до шашлика, Едріен сказала, що хоче стати вегетаріанкою. Біллі на цю її фразу зробив кислу міну. А Клара і собі взялася такої думки. Занадто вже вони любили природу і тварин. - Едріен вже давно так вирішила і я теж так хочу. Що робить Едріен – те роблю я, бо вона – це я, а я – це вона. Едріен стало приємно від цих слів і вона взяла подругу за руку. Друзі захоплено балакали про все на світі. Було помітно, що Біллі кожним словом намагається вразити Клару. А вона радісно слухала і не зводила з нього очей. Місцями, Едріен не слухала розмови друзів і літала десь у своєму світі. Милуючись природою, вона помітила, що збирається на дощ. Великі сірі хмари сунули на них звідусіль. Сунули на її маленьку казкову країну, в якій треба було чимшвидше віднайти бійців, для захисту мирного населення. Раптом, Едріен зірвалася і побігла. - Едріен, ти куди? – злякалася Клара. У відповідь дівчина лише показала на небо і побігла до машини. - Чого ви так панікуєте? – запитав Біллі, помітивши, що Клара поспіхом збирається, - всього лише невинний дощик, під таким і помокнути можна. - От ти і будеш мокнути – глузувала Клара. - Аби ви, леді, не змокли. – жартівливо огризнувся Біллі. Місіс Бертон висунула думку їхати додому, та всі категорично відмовились. - У мене є парасоля, - сказала Клара, - ходімо туди, до річки. І дівчата, взявши Біллі під руку, відправились до річки. В цей час вже досить гучно гриміло, а небо затягнулось великими дощовими хмарами. Едріен стало моторошно. Зі страху, вона захотіла сильніше притиснутись до Біллі, та вирішила цього не робити. Цікаво, він відчуває до Клари все те ж, що й вона? О-о, Едріен хотіла б, щоб це було так, щоб Клара була щаслива. Після чергового грому, блиснув рясний дощ, і щастя, що у друзів була парасоля, а то б змокли вщент. - Здається, природа хоче, щоб ти сьогодні все ж таки намокла. – сміялася Едріен. - Ні, - додав Біллі, - це вона просто хоче віддячити тобі за те, що ти станеш вегетаріанкою. Та Клара лише закотила очі і забрала у Біллі можливість тримати парасолю. Бригада підійшла ближче до лісу і дерев, постелила там покривало і сіла. - Нікому не холодно? – запитав Біллі. Клара похитала головою, не зводячи очей з неба, а Едріен сказала: - Кларі холодно, вона вся аж тремтить. – глузувала Едріен, натомість Клара посміхнулась і відштовхнула подругу. - Але чорт, я і так забув куртку в автомобілі. Вони сиділи мовчки, а дощ все не переставав. Едріен дивилась, як Клара нишком зиркає на Біллі, і про себе раділа. «Ця дівчина завжди знайде пригоди на свою голову, пізніше жалітиме, а ще пізніше сміятиметься із власної дурості і помилок» - Думала Едріен. Вона вже точно знала, що Клара – це міс «очевидність» і міс «не знаю, що буде далі». А Біллі, як їй здавалось, був дещо дурненьким і вітряним, тому Едріен вже тепер підсвідомо переживала за подругу. Отак у роздумах, дівчина замкнула очі і не зчулася, як заснула а Клариному плечі. Клара помітила це і пискнула до Біллі, метнувши голову в сторону сплячої красуні. Едріен прокинулась від яскравих промінців сонця, що разили очі. Вона лежала зовсім сама поряд з парасолею. Пізніше Едріен помітила Клару та Біллі, що стояли поряд з батьками коло автомобіля. Вона сонно потяглася і взявши речі, побігла до них. - Чорт забирай! – нервувався містер Бертон, - чому саме зараз і саме сьогодні?! - Заспокойся, любий, спробуй ще. – казала місіс Бертон. - Що сталося? – налякано запитала Едріен. - Машина не заводиться. – роздратовано відповів Біллі. Дівчина підійшла ближче. - Хай йому грець, нова тачка! – не вгавав містер Бертон. - Як ми додому поїдемо? – мало не плакала Клара. - Цить, Кларо, - сказала мама, - зараз все буде добре, тільки без паніки. - Це все поганий мотор! - Може, когось викликати? – Запропонувала Едріен. - Кого? – запитала Клара. - Едріен, ти знаєш десь тут найближчий автосервіс. Саме так, тут такого немає. А крім того, вони ж не виїдуть одразу після дзвінка. – сказав Кларин тато. Сонце вже сідало. Все стояло в сутінках. Телефон показав о пів на восьму, Едріен спала близько години. Поки що дівчатам не було страшно. Та чим довше Едріен дивилася на несправність машини і паніку батьків, та чим швидше темніло, думки її дещо мінялися. Містер Бертон сказав, що автосервісі приїде через години три. Біллі здавався спокійним, хоча в деякій мірі роздратованим, Клара сиділа зовсім обуреною. Та Едрін розрулила обстановку, мовляв, що сервіс приїде, а зараз гайда веселитись. - Ходімо до річки! – підтримав її Біллі. - Ні, я не хочу нікуди йти, вже темно, залишусь тут. - сказала Клара, всівшись на траві. Біллі не став її слухати, і взявши за талію, потягнув за собою по траві, а Едріен весело зареготала і взялася йому допомагати. Клара закричала, але не пручалась. Сонце ховалось за обрій і небо над ним рожевіло. Дивлячись на це, Едріен згадала про захід на морі, яке так любила. Ліс виглядав тепер зовсім по-іншому. Високі ялини стояли, оповиті густою темрявою і крізь них вже не просочувалися світлі денні промені. Над лісом виднівся клаптик місяця і чекав відходу сонця, щоб знову пролити своє світло на сонну землю. - Страшно, правда? – прикрасив картину Біллі. Клара обурено глянула на нього, а він засміявся. Едріен вдивлялася у темний ліс і бачила гру тіней. Вона злякалась побачити там щось жахливе і підійшла ближче до друзів. - А хочете страшну історію? Зараз прекрасний час для цього. – знову за своє Біллі. - Так, Біллі, - відрізала Клара, - зараз саме такий час. - Чого ви боїтесь, ви ж зі мною! - А ти благородний лицар на білому коні, і врятуєш нас від зла. – засміялася Едріен. - Але зрештою, нехай розповідає. Що скажеш? – спитала Клара. - Нехай, але щось не дуже страшне. А після цього якісь анекдоти! – погодилась Едріен. І Біллі розпочав: - В одній місцевості, жила звичайна дівчина. Всі казали, що то була невимовна красуня. Ніхто не знав її імені. Їй було близько двадцяти років, та вона була досі самотня. А ще, це була дуже дивна дівчина… - Та годі вже про дівчину, - перервала його Клара, - що було далі? - А ти що, ревнуєш? – дратував її Біллі. - Так от, одного дня, в її житті з’явився прекрасний юнак, і якого вона одразу ж закохалася. Він відповів їй взаємністю. Та чим більше часу вона його знала, тим більше помічала, який він дивний. Скоро з цим стало неможливо миритися, бо дівчина з кожним днем ставала усе слабша і не відчувала більше життєвої радості. Тому вона пішла до ворожки і та сказала, що чоловік її просто використовує. Дівчина не зрозуміла, та ворожка сказала, що він – енергетичний вампір. І йому потрібна її енергія. Налякана дівчина повірила кожному її слову і помчавши додому, одразу ж розірвала з ним стосунки. Він поїхав. Вона трохи заспокоїлась, та це був лише початок… Наступного дня дівчина не почувалась краще, навіть навпаки, знову гірше. Цілу ніч вона не спала, їй ввижався він, їй снився він, він жив у її голові і продовжував робити свою справу та використовувати бідолаху… Ніхто не знає, чи дівчина вигнала його зі своєї голови і жила щасливо, чи він, наче черв’як, випив усю її енергію до останньої краплини. Тому, люди кажуть, що вам слід замислитись, коли якась людина постійно дає вам про себе нагадати, або часто вам сниться, особливо кохана людина… Біллі закінчив, зупинився і заціпеніло втупився в одну точку, а Едріен з Кларою, які і так були досить налякані, мало не зомліли від переляку. - Біллі, що там? – зойкнула Клара. - Біллі! – закричала Едріен і почала трусити його за плече. Біллі почав сміятися. - Біллі, ти безсовісний! - Ну, ви справжні маленькі боягузки, - сміявся Біллі, - я знав, що мені вдасться вас налякати! Через кілька секунд Клара теж весело сміялась. Але Едріен була налякана до смерті. Вона знала, що це так закінчиться. Страшні історії – це не для неї. Крім того, ця історія була для неї настільки реальною і близькою, що здавалося, вона зараз зійде з розуму. - Едріен, ти що, досі налякана? Та годі тобі. Біллі, це останній раз, що ти розказав нам щось страшне. Поглянь, що ти зробив з моєю дитиною? Дівчина підійшла до блідої Едріен і дбайливо обійняла, наче рідна мама. - Гаразд, пробачте мене, - засміявся Біллі, - і ходімо вже до автомобіля, бо зараз зовсім темно. - Едріен, все нормально? – запитала згодом Клара, помітивши, що Едріен не повеселішала. - Так. – коротка брехня, і Клара це добре знала. А Едріен думала про Джеймса. Так, саме про нього. Вона була майстром у тому, щоб вдало себе накрутити і нагнати страх на віру у те, чого нема. Вона вже зробила себе героїнею тієї історії. А якщо це все правда? Чому вона досі думає про нього? Він їй навіть снився. І що йому від неї треба? Кому вона може все розповісти? Хіба що Кларі. Але подрузі зараз не до неї. Якщо і вона її покине напризволяще із своїми думками? Щось таке творилося зараз у голові дівчини. Клара відвела її в сторону. Коли Біллі відлучився: - Едріен, та що з тобою, кінець кінцем? - Нічого. – відповіла вона сухо. - Скажи мені, я ж все бачу. Ти ображена на мене? – Клара дивилася на неї своїми світло-сірими очима. - Джеймс… - Що? – не второпала Клара. - Джеймс не вилазить мені з голови. Запанувала мовчанка і Клара намагалася переварити сказане Едріен і своїй голові. Коли до неї дійшло, вона закрила очі і видихнула: - Що ти верзеш? - Кларо, я боюсь! – мало не плакала та. - По-перше, ця історія – вигадка і такого не буває, по-друге, ти не можеш перестати про нього думати, бо не хочеш цього, а по- Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Аня - Під Шум Морських Хвиль
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |