|
    Прочтений: 0 Посещений: 592 Дата публикации: 19.11.2014 Мария жила обычной жизнью. Друзья, школа, дом. Но однажды на дискотеке она встретила очень странного парня... А он встретил ёё, свою бывшую жену, королеву вампов переродившиюся в обличье человека и король хочет вернуть свою королеву, но есть одна проблема любовный треугольник который завязывается вокруг Марии Розділ 1 Було темно. В гущавині лісу стояло двоє людей. Один з них був старший чоловік з чорним волоссям, не дивлячись на те, що йому було за сімдесят років, він виглядав дуже молодим й бадьорим. Мав голубі очі, які переливалися зеленим кольором і надавали їм вигляду місячного сяйва. Чоловік мав спортивну фігуру й накачані ноги. Мав прямий ніс і рівні вилиці. Одягнений він був у чорний плащ під яким виднівся синій светр, спортивні кросівки з трішки стертою підошвою і чорні діряві джинси. Його очі світилися невимовною суворістю й зло віщим блиском. То ж ти правда вирішив тут залишитися, не дивлячись на те, що це загрожує нам викриттям – сердито промовив чоловік. Хлопець сплюнув жуйку і стояв на неї своїм дорогим черевиком. Це був молодий хлопець років сімнадцяти. Він мав чорне, як ніч, волосся, прямий ніс, ідеальні вилиці. Хлопець посміхнувся й показалися його великі кутні зуби. Він був стрункий із мускулистим торсом і атлетичною будовою тіла. Його очі були сірі з голубим відблиском. Був одягнений у звичайний спортивний костюм й коричневі кеди. Шкіра в нього була біла, як крейда. Зріст в нього був два метри й був набагато вищий від свого співрозмовника. Та й сильніший. Хлопець міг убити любого голими руками. Співрозмовник був на півтора метри нижчий від нього, але так само добре натренований. Була ніч. Повний місяць світив, наче вдень. В гущавині були лише кущі терну. Так я залишаюсь тут на літо. – сказав хлопець, дивлячись на небо. Андроне, та хіба ж ти не розумієш… Я все розумію, батьку, я клянуся кров’ю свого роду, що буду дуже обережний. Твій брат так само казав, а потім вбив сімох дівчат. Я не мій брат, я залишаюся тут і крапка! Розділ 2 Марія прокинулась дуже рано. Був дощ. Вона вийшла на подвір’я. Було прохолодно все небо вкрилося хмарами. Навкруги потемніло й похолоднішало. Марія зайшла в кімнату й стала розчісувати своє довге волосся. Не слухняні ковтуни не давалися чесатись. Маша поглянула на себе у дзеркало, шукаючи чорні цятки, і побачила, як за вікном промайнула блискавка. Та що це небо зовсім сказилося – здивувалася дівчина. Марія була самою красивою дівчиною у селі. Красиве, довге русяве волосся, глибокі, як небо, сірі очі, прямий ніс, вугільно-чорні брови, рожеві, як пелюстки троянд, губи. Рожеві щічки доповнювали білизну її обличчя. Лінії обличчя були немовби виточені з мармуру. Довге волосся падало їй на плечі, неначе плащ тканий з золота. Її фігура була струнка й витончена. Груди Марії були пружні і великі. Руки дівчини були тонкі й витончені, а ноги прямі й рівні. Одним словом, дівчина – мрія. Кімната дівчини була маленька, але простора. В ній був телевізор і комп’ютер, на стіні висів килим з зображенням орла. Над килимом висіла вазочка зі штучними квітами. Коло стіни, під килимом, стояло широке ліжко, одягнене в темно – синю постіль. Справа від ліжка був сервант з дзеркалом і поличками, на яких знаходилися прикраси, шпильки, гумка й косметика дівчини. Зліва від дзеркала була широка шафа для речей. Коло ліжка був комп’ютерний стіл, а справа від стола був телевізор. Коло стола був стільчик з коліщатками. Марія називала його «стільчик для лінивих». Стіл був забитий книгами – фентезі й зошитами з її рукописами. Маша вже другий тиждень не могла по прибирати на столі. Біля столу стояла величезна полиця з книгами. Марія одягла свій улюблений коричневий светр з квіточками й вийшла надвір. Дівчина поглянула на небо. Воно було тяжке й хмурне. Скакали блискавки й гримів грім. Маша кинулася до кухні. Там знаходилася бабуся. Це була літня жінка з сивим волоссям, голубими очима, родимкою на руці, маленька за зростом. Руки в неї були натруджені й зашкарублі. Волосся її було заховане під білу хустинку. Одягнена була в теплі штани і чорний светр з червоною орхідеєю із зеленим стеблом й товсті рейтузи. Ти сьогодні встала пізніше ніж завжди – посміхаючись, промовила бабуся. Буває, заспала. Сідай їсти – сказала бабуся. Марія поїла й пішла до своєї подруги Ангеліни. Дівчата збиралися на дискотеку в найближчий клуб. Й домовилися про час. Потім Маша пішла допомагати дідусю складати сіно й по господарству. Так минув день… В вечір Марія з Ангеліною переодяглися на дискотеку, на Маші були сині джинси, червона кофтинка з одним відкритим плече, через яке було видно шлейку від бюстгальтера, на ногах в неї були чорні босоніжки з золотистою застібкою в формі сердечка. На шиї був ланцюжок з літерою Ем. Волосся було накручене і підняте догори. Ангеліна була одягнена в синю вечірню сукню з вирізом й в чорних туфлях на підборах. На шиї в неї був золотий кулон. Дівчата йшли по вулиці слухаючи Слот «Трініті» На дворі було темно й музика допомагала не боятися темряви. Вони йшли пританцьовуючи. Так вони й дійшли до клубу. В клубі грала модна клубна музика. Маша танцювала, а Ангеліна пішла за пивом. Дівчина посміхалася її очі сяяли щастям. І тут він побачив її… найпрекраснішу дівчину, яку він бачив за все своє тисячолітнє життя. Її сірі очі й притягували й відштовхували водночас. Фігура була виточена, наче з мармуру. Її губи були рожеві, як пелюстки троянд. І йому одразу ж захотілося припасти до них своїми. Волосся було прекрасне. Він дивився на її обличчя, на її шию, на якій виднілася тоненька жилка. Хлопцю так хотілося відчути її смак… Він хотів її… Маша танцювала, навіть не здогадуючись, що за нею ввесь час пильно слідкують. Він знав лише одну настільки прекрасну дівчину, це була та кого він колись втратив його єдина кохана дружина і королева Вольтреї. Надворі накрапав дощ. Марія випила пива й відійшла в бік, бо вона танцювала дві години без упину, стала біля стінки. Непогано танцюєш – почувся голос. Марія підвела голову й поглянула на хлопця. Він був істинним уособленням Геракла. Хлопець був прекрасним, його чорне, як ніч, волосся обрамляло його обличчя. Його очі і зваблювали і лякали, незнайомець поїдав її очима. Був високий, сильний, з хорошим мускулистим тілом. Але його погляд, очі були голубими з страшнуватим зеленим відблиском, і дуже лякали. Незнайомець дивився на неї своїми дивними очима і посміхався. Хлопця маєш?- запитав хлопець Маша посміхнулася і відповіла: Є. Рокер з міста. Так що в тебе ніяких шансів. Ну що ж я не втрачаю надії – промовив незнайомець і нахилився так низько до її руки, що Марії на мить здалося, що він збирається поцілувати її руку. При цьому дуже самовдоволено посміхаючись. Дівчина поглянула на його посмішку і їй здалося, що його кутні зуби більші за усі інші. Він пильно дивився на неї своїми пронизливими переривистими очима. І Марії здавалося, що цей хлопець її зжере. « Ото нахаба – подумала дівчина –« якого дідька він оце вилупився! Робити нема що.» Дівчина обернулася й пішла в напрямку бару, а хлопець так і свердлив її своїми очима й від його погляду в Маші аж мороз пішов поза шкірою. І навіть зараз прориваючись крізь натовп, людей що танцюють вона відчувала його пильний погляд на своїй шкірі. Коли вона підійшла нарешті до барної стійки, то нарешті зізналася сама собі, що незнайомець її до смерті лякає. Дівчина сиділа й випила ще два ковтки пива і викинула в смітник пляшку. І навіть сидячи в другому кінці вона все одно відчувала в себе на тілі його пильний, пронизливий погляд. Маша вирішила, що їй треба розвіятися й пішла знову танцювати. Поки вона танцювала незнайомець спостерігав за нею і в нього було таке відчуття, що він справді її знає. Його тягнуло до незнайомої дівчини, як магнітом. Хлопець сам не розумів чому і як. Він дивився на неї, не зводячи очей, дивився, як вона танцювала як граційно рухалася. Андрон дивився на Марію з завмиранням серця і не на мить не відводячи погляду. Красуня поглянула на нього своїми сірими очима і перед ним виникло видіння. Дівчина танцювала на якомусь балі з розпущеним на плечі волоссям, з браслетами на руках й в білій сукні з розрізом до стегна, босоніж. Вогонь факелів світив на її обличчя й тим самим надавав їй особливої загадковості. Вона здавалася йому найпрекраснішим створінням у світі. Дівчина крутилася у танці плавно, неначе лебідь, і кликала його до себе. Й він чув, як незнайомка кличе, його до себе, зве на ім’я. Хлопець заплющив очі і видіння вмить щезло. А дівчина все танцювала… Андрон дивився на неї й тяга до незнайомки все зростала. Ось вона підходить до іншої дівчини про щось говорить. І ось знову… Дівчина стояла у бальній залі розмовляла з фрейліною і таємниче посміхалася. І чомусь Андрон точно знав ця посмішка адресована лише йому... якщо вам сподобалось, то прошу до нас на гостину https://vk.com/public70933776 буде цікаво Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
ведьмочка - Cерце вампіра
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |