|
    Прочтений: 0 Посещений: 597 Дата публикации: 7.4.2015 Він завжди боявся цього жовтого монстра, що перевозив таку кількість людей, яку ледве міг вмістити в себе та які вивалилися б, наче нутрощі з покресленого ножем живота, коли б не дві половинки розсувних дверей. Ні, автобус не був страшним, сам по собі він не лякав його. Люди лякали. Задаючи питання. Пильно вдивляючись. Щось розказуючи, навіть тоді, коли він нічого не хотів чути. Куди вони щодня їдуть? Бабці зі своїми тачанками, заповненими різноманітним мотлохом; чоловіки, яким в черговий раз вчора дружина відмовила у близькості; жінки, нафарбовані таким чином, щоб приховати синці під очима, зумовлені безсонною неспокійною ніччю; діти, які слухають музику без навушників на своїх телефонах, не звертаючи увагу на те, що в салоні вона вже грає, лунаючи з місця водійського сидіння. Він стою на зупинці. Чекає. Минає декілька хвилин і шкільний автобус відкриває свою пащеку, запрошуючи в салон. Намагається зайти, ступає на першу, найнижчу сходинку, однією ногою на другу, водночас штовхаючи людину попереду, вище, і двері зачиняються. Стоїть, як завжди, притиснений спиною до дверей, міркуючи як би повернутися так, щоб не чути смердючого запаху від чоловіка, який стоїть попереду. Що ж потрібно пити, щоб від тебе геть так тхнуло? Хоча, що можна робити в селі, якщо немає колгоспу, а приватне господарство збанкротувало? Правильно, пиячити, заповнюючи своє нікчемне існування хоча б якимось сенсом. Так, є ще один варіант – зібрати манатки і виїхати до міста. Житомир, Вінниця, а краще – в столицю, Київ, наївно надіючись, що тебе зустрінуть з відкритими обіймами. От тільки все зосереджено в грошах, яких вистачає лише на безглузде марнування свого життя за батьківські кошти. Як ти проводиш свій час? Розкажи мені, з яких частин складається твій день? Ти прокидаєшся, йдеш до свого постійного постачальника вогняної води (там, одразу за поворотом на провулок Ш., він точно знає), купивши, по дорозі до своєї домівки (ні, не своєї, знову ж таки, батьківської) традиційно завертаєш до свого єдиного друга – товариша по чарці. А далі все стандартно. Ну добре, ти не один такий. Вас багато. Ви вже свого роду каста. Можеш гордитися. «Ой, та це ж Наталин синочок!» - порушуючи роздуми С., чутно зі сторони чийсь голос, «Ну тАк схожий на матір, як дві краплі води». «Так-так» - інша стара діва підтакує. Він розуміє, що мова йде про нього. Знову. Не відповідає. А з іншого боку, ну що він може відповісти? «У чому схожість? Я щодня дивлюся в дзеркало, намагаючись знайти хоча б одну схожу виямку, горбик, риску на своєму обличчі і все марно! То як ви можете казати, що я – копія своєї мами?» Ні, він не зривається, а вкотре тримає усе в собі. Ковтає свою злість, запиваючи соромом. Саме тому він не любить автобуси. Саме тому він не любить людей. Саме тому в нього немає друзів. Кожен втовкмачує йому одне й те ж саме. Він виходить на першій зупинці, жадібно ковтає свіже повітря. «Вони навмисне так говорять». Він вже все спланував. Сьогодні він запитає її. Сьогодні вже точно він запитає. «Хто я, мамо?» Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Александр Кириленко - Мачуха
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |