|
    Прочтений: 0 Посещений: 516 Дата публикации: 30.10.2015 Холодного сніжного ранку, коли зовсім не хочеться прокидатись, сонний Київ ліниво ніжиться під пухнастою сніговою ковдрою. Сіре матове небо здається от-от впаде на порожні тихі вулиці. По дорозі пробіг великий дворовий собака. Чотирилапий мандрівник, зовсім не боячись снігу, сміливо топтав його своїми здоровими лапами. Собака зосереджено щось шукав. Не знайшов нічого цікавого, і побіг далі. Пішов сніг, невеличкий, дитячий, він все більше і більше перетворювався на політ білих метеликів. Сніжинки ставали великими, пухнастими-пухнастими. Сліди собаки давно зникли, і біла снігова казка покрила все навколо. Вулиця потроху оживала. З велетнів-будинків виходили люди, жваво і весело бігли по своїх справах. Турбот сьогодні багато – сьогодні Святвечір. Двірник, в теплому кожусі, товстелезних рукавицях, взявся старанно прибирати сніг. Здорова мітла весело пританцьовувала в руках свого господаря, і сніг під її вітами розлітався по бокам. В далині щось задзвеніло. То по вулиці їхав трамвай. Неповороткий, він тяжко котився по рейкам. Як старий дідуган він ухкав і кректав, зупиняючись на якусь мить на зупинці, забрав пасажирів, і знову котився далі. Двері одного будинку відчинилися. З-за них з’явився чоловік. Високий, худорлявий, з незграбно одягненою шапкою, що от-от впаде, він витягав на вулицю санчата. Підпер ними двері, щоб ті не зачинились, і знов зник в будинку. За мить з’явився вже не сам – одна маленька дитяча постать вертілась в татка на руках, інша міцно трималася за поділ таткового пальто. Обоє, одягнуті в шубки, замотані у великі пухові хустки, були схожі на м’ячики. Хлопчик, поки татко садовив його на санчата, встиг скинути з голови чоловіка шапку. Та без супротиву впала в сніг. Дівчинка тупцяла в снігу, з захопленням вбиваючи пухнасту ковдру в землю. Чоловік насилу впорався з непосидючою малечею, одягнув шапку і рушив з місця. Санчата слухняно побігли за ногами, і два безтурботні дитячі личка сяяли від захоплення. Сніг скінчився. Сердитий мороз добрішав, а сіре похмуре небо розбавлялося яскравою блакиттю. Чоловік йшов по вулиці і тяг за собою санчата. Маленькі пасажири позаду весело вовтузились, ледь не випадаючи з санчат. - Татку! – гукнула раптом маленька Марійка, - Та-а-атку! Миколка впав. Чоловік не чув доньку, він заклопотано поспішав далі. - Татку! – крикнула дівчинка. Він обернувся. Миколка як маленький жучок качався на спині і не міг встати. - Господи! Миколко! І як ти впав? – чоловік підняв трирічного синочка, поки струшував з нього сніг, з санчат злізла й Марійка. Увагу дівчинки привернула коробка біля сміттєвих бачків. В коробці щось рухалось і пищало. - Доню, сядь на місце! Нас бабуся чекає! Марійко! Дівчинка підійшла до коробки і заглянула в середину. Маленьке, згорнуте клубочком, в коробці лежало цуценя. - Собака! Тут собака! Не встиг тато всадовити Миколку, як Марійка несла на руках цуценя! Крихітне, беззахисне, воно перелякано дивилось навколо і трусилось від холоду. - Де ти його взяла? О Господи! - Тату, давай його заберемо! - Доню, нам треба поспішати! – Чоловік вихопив у дівчинки цуценя і поніс його до коробки. Тим часом з санчат зліз Миколка. Він почимчикував за татком до коробки. - Татку! Покажи собаку! – просив Миколка. - Миколко, йди до санчат! Татусь був сердитий. Він не міг всадовити і заспокоїти дітей. Посадить одного і побіжить за іншим, перший вже зліз. Діти не хотіли залишати цуценя і благали тата забрати його додому. Чоловікові теж було шкода тварини. Доля малого цуценяти, залишеного на поталу холоду і голоду була передбачувана. Раптом Марійка почала плакати. Вся в сльозах, вона чимчикувала назад до коробки по цуценя. Миколка вирішив допомогти сестрі і теж почав плакати. Чоловік розгубився. Ніякі вмовляння і крики на дітей не діяли. Він, сам як оте беззахисне цуценя, безпорадно стояв серед вулиці і не знав що робити. Залишати тварину він теж не хотів, і доброта взяла гору. - Все. Годі плакати! Сідайте хутко на санчата! Ми його беремо! І тепер думайте що сказати мамі! Дитячі обличчя посміхнулись. Вмить сліз як і не було. Чоловік посадив дітей на санчата. Поклав Миколці на руки пакунок, а цуценя заховав за пазуху куртки. Санчата поїхали, залишаючи місце пригоди, а маленька чотирилапа морока зігрілась за пазухою свого хазяїна і заснула. *** На землю помалу опускався Святий вечір. Людей на вулиці вже не було. Пішов сніг. Маленькі сніжинки вигравали в помаранчевому світлі вуличних ліхтарів. Зникав метушливий день. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Таня Войновська - сьогодні Святвечір
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |