Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 604 Дата публикации: 13.11.2015
Нічого випадкового у нашому житті не буває
Ще тільки ранок, а вже спекотно. На небі ні хмаринки, а внизу вітер не ворухнеться. Ліля швидко вмивалась, чистила зуби. Ні, вона не проспала, просто така звичка – все робити швидко. Настрій був чудовий, незважаючи на спеку, бо любила літо. Ну, ніби зібралась. Поглянула на годинник. На дорогу їй п’ятнадцять хвилин, а потім – прийти і тинятись. Сьогодні у Лілі важливий день – останній вступний іспит у педучилищі – з математики. Вирішила полежати. Повторювати у неї не було звички, бо що ж то за повторювання похапцем, потім усе в голові переплутається. Ну от, вже час. Треба йти. Ліля підвелась і швидко попрямувала до училища.
Поки йшла, з’явилось якесь легке хвилювання. Ще цього бракувало! Почала роздивлятись навкруги: будинки, квіти, паркани – і хвилювання якось пройшло.
У дворі вже стояла частина групи, з якою Ліля повинна була складати іспит. Викликали за прізвищами, тому вона потрапить аж у кінці. У групі були самі дівчата. Хлопці сюди йшли зрідка, а що їм робити у педучилищі, коли поряд – технікум механізації?
Дівчата тріщали про білети, про хлопців, косметику, одяг. Такий гамір стояв, як у вулику, Ліля трохи відійшла, бо аж у вухах дзвеніло. Ось уже стали виходити перші, хто склав іспит. Дехто – сумний, дехто – веселий.
- Он, дивіться, Віка побігла, витираючи рукою сльози. Мабуть, провалилась, – хтось із юрби сказав.
До Лілі підійшла її подружка Таня. Вона вже склала і підійшла поділитись враженнями.
- Не переживай, Лілю. Нічого складного немає. А Віка не завалилась, просто шпаргалку витягнула, за це її витурили з іспиту.
- А ти скільки отримала? – запитала Ліля. Бо Танине обличчя не виражало ні радості, ні смутку, тому було незрозуміло, на скільки вона склала.
- Ну, звісно – “п’ять”. Ти ж знаєш, що математика – мій улюблений предмет, – відповіла Таня.
«Звичайно, знаю. А от мій – навпаки», – подумала Ліля і зітхнула. Але на душі було якось спокійно.
Дівчата продовжували одна за одною виходити з аудиторії. Дехто – плачучи, бо дійсно завалив іспит. Напруження зростало, дівчата, які мали складати іспит, нервово читали книжки, щось бубоніли, повторюючи наостанок. Ліля заходила однією з останніх. На столі лежали білети, і викладач запропонувала витягнути один із них і йти готуватись. Ліля протягнула сміливо руку і витягнула білий папірець.
- Кажіть номер і можете йти сідати, – викладач дивилась на Лілю.
- Вісімнадцять, – сказала Ліля і стала читати питання.
Прочитала перше – нормально, друге – теж знала, а от третє увігнало в холодний піт. У голові метушилися думки: «Що робити? Іти перетягувати – не дозволять. Зовсім не здавати і вийти одразу? Ех, будь що буде…».
Повільно сіла на стілець. У голові стріляло: як же це могло статись? Невже випадковість? Згадала, як удома вчила питання з математики і як пропустила два з них. І одне є у білеті. Так, випадковістю це ніяк не можна назвати. Халатність. Безвідповідальність. Але що ж робити? Який вихід із цієї ситуації?
Ліля виходила з будівлі усміхненою. Вона бачила у натовпі маму, яка їй теж посміхалась, подругу. Ішла щаслива й задоволена. Ліля обійняла маму.
- Ну що, можна поздоровляти? – гладила по голові дочку.
- Так, можна – два, відповіла спокійно Ліля.
- Не зрозуміла, – змінилась не обличчі не тільки мама, а й подруга.
- Іспит склала на два, тому що одного з питань не знала. Просто коли вчила, то пропустила його. А може це моя вдача? Я ж говорила, що не лежить у мене душа до педагогіки. А такий випадок – цьому підтвердження, – Ліля, щиро всміхаючись, обіймала маму, яка зрозуміла доньку.
Наші батьки впевнені у тому, що з дітьми повинно ставатись те, чого хочуть вони, батьки, а не те, що може бути корисно дитині.
Ваше мнение: