|
    Прочтений: 0 Посещений: 364 Дата публикации: 3.4.2017 Присвячується Т.Г. Шевченко Про тебе Ти виріс там: серед природи, Серед долин, річок, лісів. Ти із простого син народу, Але піднятись ти зумів. Кирилівка – твій рідний край, Твоє дитинство і життя Було б, аби вперед ти знай, Яке чекає майбуття. Щодня милуючись пейзажем, Багатством рідної землі. Милуючись усім одразу, Ти ріс потроху на селі. Ти був моторний, веселої вдачі, До горя всякого чутливий. Ти витримав в житті всі невдачі, Не похили тебе життєві зливи. «Син мужика. Був кріпаком, А став володарем у царстві духа.» - Про тебе так писав Франко, А кожен з нас того вже слуха. «Людиною він буде не аби якою. Або ледащо зостанеться не віки.» - Писав так батько своєю рукою, Про тебе писав в своєму заповіті. Розрадою тобі була лиш книжка, Кобзарські пісні та розповідь про козаків. Бува, сховаєшся у травах тихо – нишком, Читаєш про своїх улюблених письменників. Мав здібності з дитинства до малярства. Шматочок крейди чи вуглинка – радість це твоя. Добитись мрії заважало лиш злидарство. І все ж дійшов мети… Зійшла нова зоря! Ти став малярських справ прекрасним учнем. Ти був щасливим, бо вільним став. Але свобода недовго тебе буде «мучить»: Що знов в неволі опинишся ти й не гадав. Не знав, що доведеться платить за свою думку, А якщо знав, то не боявся ти цього. Поклав на плечі важку собі ти «сумку». Але стояв ногами твердо, не зрікся народу свого. Ти вів війну проти насильства, Проти безжалісних катів – панів. Ти був незадоволений таким суспільством; Був патріотом, з українських ти синів. Тебе спіймали, засудили до мовчання, Від рідної землі поволокли. Зробили все, щоб не давав ти більш повчання. Все! Але одне вони все ж не змогли: Убить в тобі свободу, спрагу до життя, Любов до краю рідного лиш не змогли. До тих людей, в яких немає майбуття, До мови рідної. Не зламали тебе вони. Ти так довго чекав волі небувалої, Неба ясного рідної Вкраїни. Але вони тебе довго ще тримали. Довелося тобі ще споглядати їхні «міни». При муках болю і страждання Ти вірив у своє життя, Що ти відчуєш ще кохання, Що ти ще житимеш, але дарма. Усмішку на устах твоїх похмурих Викликали тепер лиш дітлахи. І почуття усі твої «поснули», Лиш біль, хвороби зостались у тобі. Але ти мужній виявився духом. Син українського народу, ти не такий: Вистояв усе життя, хоча з недугом. Але зумів зробити хоч щось–таки. Зумів послати промінь сонця Любові, віри до «своїх дітей». Нехай не зараз, в майбутньому з віконця Хтось скаже: «Це ж ВІН звільнив із рабства цих людей». Велич вся твоя – це вічний твій Кобзар, Вся твоя душа, твої всі намагання. І кожен з нас тепер уже це зна, Що не змарнував ти часу на свої сподівання. Ти вже не будеш писати вірші, Свої поеми на користь селян, цих бідолах. Ти дав спочить своїй замученій душі. Тепер хай інші продовжують цей вічний шлях. Ти лиш помер, сховав своє кремезне тіло, Але натомість безсмертя отримав ти. І після твоєї смерті ще довго вони тремтіли, Пам’ятали про тебе, забути не могли. Уже пройшло немало років: Кілька поколінь з твоїх часів, Але пам’ятати тебе ми будем доти, Доки пам’ятатимемо, що ми походимо з твоїх синів; Доки пам’ятатимемо, що ти для нас зробив. (присвячено Т. Г.Шевченку) Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Тара - Про тебе
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |