Жанр: Лирика: Любовная Прочтений: 0 Посещений: 115 Дата публикации: 28.10.2024
З тобою познайомились ми випадково
Але за це я дуже вдячний долі
Мене взяла в полон ти достроково
З цього полону не втекти, не хватить волі
Та й не збираюсь я тікати з нього
Навіщо? Це ж не полон а рай
Тобою милуватись, що може бути краще цього?
Навіщо кидати цей чарівний край?
Ця врода наче з постаменту
Мені здається до цього долучився Бог
Не зможу цьому написати тексту
Не передасть цієї вроди мій поганенький монолог
Ваше мнение:
2024-11-14 23:39:48Просто твоя, похуй що подумаешь, звикай
Хорошо, мой любимый, я кобра.
Я змея, люцефер, кто еще?
А давай на секунду допустим, что все так, как ты говоришь.
Я скую тебя в мрачные латы, прикручу к батерее, тайком, и пытать буду дерзко и сухо своим ржавым тугим батогом.
Только ты мне скажи, если вспомнишь, почему же тогда та мала, коли пропонуешь, рабом бути їй, отметая це як на хуя?
Ти тоді собі так то подумав, як не раб, то я буду тиран.
А вона лиш хотіла на рівні, без отіх гребаних ран.
Не могла вона бачить коханого в ланцюгах і ошейнеку наче як пса.
Вона бачила дружбу та рівність, нескінченну жагу забуття.
Ти так палко кохаешь, я бачу, відчуваю все це я нутром, та ніколи не стану я коброю та тим самим твоїм ботугом.
Я могу пояснити спокійно, без баталій і сердце навщемт.
Я твоя нетямуща кохана, научи мене мові своїй.