|
    Прочтений: 0 Посещений: 137 Дата публикации: 24.3.2025 "Тато" Мене звуть Костя, і мені тоді було 9 років. Я не люблю, коли все починається надто різко, тому скажу одразу: цей день був таким, що я до останнього не розумів, як усе закінчиться. Я протер очі й підвівся з ліжка. Швидко зробив усі ранкові справи: почистив зуби, заправив ліжко. Сонце ледь пробивалося крізь штори, наповнюючи кімнату м’яким золотавим світлом. За вікном шелестіло осіннє листя, а в повітрі відчувався прохолодний подих ранку. Тато зайшов до кімнати й сказав: — Сьогодні ми підемо на свято. Це день народження однієї моєї знайомої. Там будуть діти твого віку. Я подивився на нього й запитав: — А де це буде? Тато усміхнувся й загадково відповів: — Сюрприз. Ми з татом зайшли до магазину купити продукти й там зустріли його знайомих. Було вже близько тринадцятої години. Ми набрали багато всього: хліб, кетчуп, а решту я вже не пам’ятаю. Потім ми вирушили до лісу. Я дуже любив природу, тому був щасливий, що святкуватимемо саме там. Дорослі розклали речі й почали готувати м’ясо, а ми з дівчатами смажили хліб на вогнищі. Ми чудово проводили час, але коли стемніло, стало трохи моторошно. Ліс огорнула темрява. Тато веселився, випиваючи, але саме тут усе й починається… Близько пів на десяту вечора він уже був добряче п’яний. Ми почали збиратися додому, йти через цей темний ліс. Поки ми йшли, тато хитався й спирався на моє дитяче плече. Дійшовши до коріння великої ялини, він присів і сказав, що трохи відпочине. Потім встав, і ми рушили далі. Але раптом тато почав нишпорити по кишенях і зрозумів, що загубив телефон. Важко дихаючи, він почав кричати на мене, звинувачуючи у втраті. Наказав дзвонити його знайомій, щоб вона прийшла й допомогла шукати. Він кричав так сильно, що я не міг стримати сліз. Я був дуже чутливою дитиною, і якщо на мене підвищували голос, сльози не змушували на себе чекати. До нас підійшла його знайома й почала сварити тата за те, що він поводиться так при дитині. Я стояв осторонь і плакав… Тітка Олена пішла, не бачачи сенсу залишатися. А мені було страшно залишатися в лісі з п’яним батьком. Я багато разів дзвонив на його телефон, доки нарешті хтось не відповів. Це був чоловічий голос. Я передав слухавку татові, а він схопив мене за руку й повів. Ми прийшли до того місця, де він відпочивав на корінні дерева. Там стояв якийсь чоловік із великою собакою. Тато ледве тримався на ногах, але подякував йому, й ми рушили далі через ліс. Я трохи заспокоївся, бо ми були вже близько до дороги. Але до дому ще треба було дістатися. Раптом біля нас зупинилася незнайома машина, й водій запитав: — Вам потрібно підвезти? Тато відповів, що так, якщо можна. Люди виявилися добрими. Я навіть не уявляю, скільки ще ми б ішли, якби не вони. Вони підвезли нас до будинку, і ми нарешті опинилися в квартирі тата. З того часу я все більше брав на себе відповідальність, бо більше не довіряв іншим. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Konet - Зрілість скрізь сльози
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |