Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 2142 Дата публикации: 18.2.2006
...Я не хочу забувати бiль,
Знов любити i надiятись на краще.
Я не хочу забувати бiль.
Господи, прости!
Та жити важче:
Вона вiдклала ручку з папером i подивилася на своє вiдображення в дзеркалi. Дивно, але вона нiколи не писала вiршi, навiть не намагалася. Та зараз їй просто захотiлося комусь розповiсти про бiль, що розриває її серце. А хто може краще вислухати за папiр?
Вона посмiхнулася сама собi, мимоволi вiдмiчаючи, що замiсть посмiшки вийшла неприхована гримаса болю. Напевно, на її мiсцi кожен б зараз заливався слiзьми i проклинав своє життя. Але вона була не така. Навiщо було проклинати те, що подарувало їй його, навiть, якщо цей подарунок мав термiн зберiгання лише декiлька мiсяцiв.
Вона знову посмiхнулася, на цей раз майже щиро, обвила поглядом кiмнату, де ще кожен куточок зберiгав його тепло. I заплакала. Вона плакала так, як нiколи ранiше. Нi, вона не ридала, не скиглила, не жалiлася. Вона просто плакала, тихо-тихо, виливаючи iз слiзьми всю свою душу:
А потiм вона здригнулася, так швидко, що навiть сама злякалася. Подивилася на полицю, де ще лежала грудка землi з його могили, i зрозумiла: Вона зрозумiла все: її життя, його смерть, своє серце:
Вона пiдiйшла до вiкна: Ця свобода манила i чарувала її:
Вона встала на пiдвiконник:подивилася вниз:i посмiхнулася:на цей раз щиро i щасливо:
Вона знала, що ця мить найкраща в її життi, тому що лише один крок вiддiляє її вiд нього, вiд того моменту коли вони будуть разом:НАЗАВЖДИ:
СТРИБНУЛА:
:Я не хочу вiдчувати свiт,
Свiт, що дарував життя пропаще.
З серця хочу я зробити лiд.
Господи, прости!
Та жити важче:
Вижила:ЩО ДАЛI?
А далi треба жити! Не можу повiрити, що життя зосереджується тiльки на однiй людинi.Потрiбно знайти заняття, що вiдволiче тiло i вилiкує душу. В свiтi є безлiч людей, що не можуть навiть мрiяти про щастя, бо нiколи його не мали. Той хто був колись щасливий - щасливий навiки! Life is the most precious gift...