Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 1828 Дата публикации: 5.5.2006
Життєві труднощі. Чи варто їх долати?
Чи варто йти за кроком крок?
І потрапляти у свої залізні грати,
Й ховатися у свій брудний мішок?
Чому ті люди, які завжди поряд,
Все ж згодом покидають нас?
Вони вершини й більші теж покорять,
Але назад не повернеться час.
І не згадаєм світле те минуле,
Що безтурботно сипало з долонь.
Тепер, щоб юність спокій не відчула,
Нам треба працювати ще, либонь.
Такі, як ти, в суспільстві завжди рідкість,
Вони і не спокутують гріхів,
Бо їх нема. Твоя безстрашна вірність
Здолає ще нездоланих верхів.
Я маю гордість знатися з тобою,
Я маю силу завдяки тобі.
Красу я бачу там, за синявою
І коси заплітаю у вербі.
Твоє життя багато має сенсу,
Твої слова тверді, як криця з криць.
Та все ж ховаєш у собі консенсус
Ти – скриня з найцінніших таємниць.
Що ще тобі сказати на прощання?
Ти просто вчив нас жити, як завжди.
Твої уроки були сповіданням,
Тепер не боїмося вже біди.
Тож йди. Й не озирайся більш ніколи
В минуле, що пройшло без лихоліть,
Але, улюблену згадавши школу,
Нехай у ВАС у грудях защемить!!!
Ваше мнение: