Жанр: Проза: О любви Прочтений: 0 Посещений: 3055 Дата публикации: 6.5.2006
Кохання... Це чудово... :0)))
Кохання, яке охоплює всесвіт, яке спонукає до співів і танців. Якому нічим не можна завадити. І не треба, бо це безглуздо.
Закохані все одно цього не побачать. Або ж просто проігнорують. Бо їм байдуже все, окрім їхнього кохання. Бо ж воно дає їм крила, які підносять їх до небес, де нікого немає. Є тільки вони. І їхнє кохання.
Яке чудове слово... Загальне, і в той же час дуже інтимне, бо це нікого не повинне стосуватися. Тільки їх двох. "І нехай весь світ зачекає...". І нехай він чекає. А якщо йому набридне чекати, то нехай той світ піде і втопиться, хай йому грець. Бо немає нічого важливішого за кохання.
І якщо бодай хтось вважає інакше, то нехай він піде і втопитсья, далі за текстом...
Бо ніякі гроші, ніяке матеріальне лайно не зможе дати людині стільки, скільки може дати кохання. Так, воно несе й не дуже приємні емоції. З кожним може трапитися. Але через хвилювання за іншу людину, - кохану людину, - ми очищуємо свої забруднені душі. Через самопожертву заради коханої людини, - ми очищуємо свої думки.
Кохати треба. Просто-таки життєво необхідно. Самовіддано, нехай іноді безглуздо, шалено, та, звісно, до нестями. А якщо хтось не кохає, то нехай...
За текстом...
Ваше мнение: