Жанр: Проза: О любви Прочтений: 0 Посещений: 2314 Дата публикации: 13.5.2006
Пройде ще трохи часу, невпинного та стрімкого. Пролетять хвилини, дні, тижні, місяці. Тоді постанемо ми з тобою на роздоріжжі – на роздоріжжі наших доль. О як не хочу цього часу! Як не хочу розлуки з тобою! Але жорстока реальність підхопить тебе і забере від мене, а я залишуся одна... тільки вітер буде бавитися моїм волоссям.
Ми домовились не розмовляти про це, але щодня душа моя плаче тобою. Коли прийде той час і ми розійдемося різними стежками, у важкі хвилини, у хвилини радості і в буденні дні я буду згадувати про тебе як про все найпрекрасніше та найбільш кохане в моєму житті. Можливо, доля не розлучить нас, а подарує мені можливість і далі віддано кохати тебе. А якщо ні, то теплими літніми вечорами і морозними зимніми ранками я ждатиму тебе, ловитиму твою ніжність з легеньких поривів вітру, вслухатимусь в мелодійний спів пташок, в якому будуть лунати нотки твого голосу. Ти будеш далеко. Нам обом буде важко. А ввечері наші погляди тонутимуть у безодні нічного неба, а очі будуть прикуті до єдиної зірочки, яка символізує нашу любов. Обидвоє будемо дивитись на неї і з тугою думати один про одного. Стрімким потоком хлинуть спогади про взаємне надлюдське кохання, про найщасливіші хвилини, проведені разом.
Не хвилюйся, я завжди буду поруч з тобою, буду допомагати тобі у всіх твоїх починаннях, завжди кохатиму, а кохання, напевно, виллється в прозу та поезію, але аж ніяк не згасне. Навіть сотні кілометрів не розлучать нас. Нікому не підсилу зруйнувати таке кохання!
Тетяна Мамалига,студентка КиМУ - Я кохатиму
