Жанр: Проза: О любви Прочтений: 0 Посещений: 2777 Дата публикации: 13.5.2006
просто читайте
Поговорити мовчанкою
Вона так хотіла з ним порозмовляти... В голові було безліч впорядкованих думок, які потрібно було просто викинути назовні. Вона могла зателефонувати подрузі, одній, другій, десятій, чи другу, чи ще комусь. Але тепер вона хотіла і повинна була почути саме його голос, впізнати його дихання. І, можливо, навіть поговорити з ним мовчанкою.
У неї було чимало проблем, загалом, як і у всіх у наш час. Але вона не жалілася, не скаржилася і не плакала. Ніколи нікого не обтяжувала своїми негараздами. Ну, хіба що його. Він знав про неї все. Навіть більше: знав її думки, бажання та надії. Знав її слабкі місця і тонкощі характеру.
Вона ж у свою чергу з кожним днем ставала більш мужньою, дотримуючись принципу: “Що нас не вбиває, робить нас сильнішими”.
Їй так хотілося, щоб хтось справді піклувався про неї, захищав та допомагав. Але за його плечима вона не почувалась, як за кам’яною стіною. Думала... Не поспішала, можливо, все прийде з часом. Та час не милував її, відносячи все дальше на глибочінь життя.
Вона не була нещасливою. Вміла радіти тому, що має, і завжди думала: “Не можна гнівити Бога”. По її вигляду ніхто не міг сказати, що в неї щось не так. Вона жила, раділа кожному дню, кожній хорошій людині. А на обличчі завжди сяяла усмішка; рідко коли змінювала її задума, але смутку не було, тільки в дуже важкі хвилини, і то не на людях.
Вміла жити щасливо, тому проблеми і негаразди часто-густо зникали самі по собі. Її любили люди, та їй і заздрили.
Але тепер вона сидить у своїй кімнаті й не береться за працю, яка горою чекає її на столі. Вона дивиться сліпим поглядом внікуди. І не думає ні про що, а підсвідомо знає, що хоче поговорити з ним. Але мовчить проклятий телефон, і не можуть вивести із забуття навіть скажені звуки голодного кота.
Тепер вона вже думає, починає аналізувати. Хапає телефон і набирає його номер, а у відповідь чує те, що і завжди... довгі та тривожні гудки виклику, які, здається, не скінчаться ніколи.
Ну де він? Вона так хотіла з ним порозмовляти...
Татьяна, очень красивое произведение. ВЫ написали то, что я сейчас чувствую и как живу. Спасибо большое за это. Иногда такие маленькие рассказы помогают найти выход с больших проблем.
Удачи вам! И счастья!