Жанр: Проза: О любви Прочтений: 0 Посещений: 3131 Дата публикации: 29.5.2006
Одним словом - романтика...
Я не кохала його…Вiд самого початку я це усвiдомлювала, але не хотiла в цьому зiзнаватися не те щоб комусь, а навiть сама собi. Це було важко. Інодi навiть здавалося, що ця таємниця колись розчавить мене, розчавить повнiстю. Але не цього я боялася. Страх навiдував мене тодi, коли я хоч на хвильку замислювалася про… самотнiсть! Здається, я боялася цього почуття бiльше, нiж смертi. Лякало мене те, що менi не буде з ким поговорити? Нi, це неможливо. Суть проблеми була десь глибше, i я не знала, де саме. В пошуках справжньоï причини я проводила весь свiй вiльний час. Але для чого? Я ж i так його не залишу, i, на жаль, не покохаю. Ви думаєте, що легко було менi усвiдомити цю гiрку правду? Я вiдчувала, що ми – створенi саме один для одного, але хтось сильнiший не давав нам бути разом. Тобто разом ми були, але не вiдчували нiякоï душевноï гармонiï, нiякого щастя. Принаймнi я! А вiн кохав мене, але не так, як потрiбно було менi. Мабуть, тому я не вiдчувала цього почуття до нього.
Одного духмяного лiтнього вечора я, як завжди, чекала на нього. Чекала, що вiн прийде до мене, i ми вже в котрий раз повiльною ходою, взявшись нiжно за руки, немов справжнi закоханi, пiдем знову грати нашi невимушенi ролi, на якi згодилися добровiльно. Самi накинули на себе цi тенета i не хочемо ïх позбутися, хоч вони й занадто обтяжливi для нас.
Напружену тишу розрiзав звичний, але в даний момент дуже хвилюючий дзвiнок в дверi. Я була бiльше нiж впевнена, що це вiн. Звiдки я могла знати? Мабуть, моє черстве до нього серце пiдказало. Вмить я згадала, що ще не встигла нанести на себе нi граму макiяжу. Це мене дуже перелякало, незважаючи на те, що майже щодня я гуляла з ним ненафарбована! Але сьогоднi щось було не так. Я за звичкою вiдчиняла дверi з на хвильку заплющиними очима, i сьогоднi, як не дивно це було для мене, але я побачила в його руках коробку моïх улюблених цукерок, а за широкою спиною мого хлопця ховався великий букет польових ромашок! Я не любила ромашки, тiльки в дикому полi; а щодо моïх улюблених цукерок – вже протягом мiсяця вiдмовляюся вiд них з метою скинути пару кiлограмiв. А вiн так мене кохав, що i не знав про це. Тепер вiн стояв навпроти мене i мило усмiхався (а це в нього виходило дуже добре!). По моєму тiлу пробiг табун мурашок, а тишину розрiзала солона сльозинка. Я мiцно притиснулася до нього i потонула в нiжних обiймах.
Я тулилася до нього, а в свiдомостi миготiло все моє ще таке малорозписане життя, а в ньому – ромашки! Моï думки бiгали одна за одною, наче бавилися в гру «Хто швидше». В головi варилася справжня каша, i вiд цього менi здавалося, що я обпечу його сильне плече. Але моя особа швидше обпiкала його серце нiжним щемом!
В цiй гармонiï я почала розумiти, чому так позитивно вiдреагувала на його нежданий та старий романтичний сюрприз. Звiсно, я ж з’явилася на цей прекрасний та жорстокий свiт саме в травнi, i цi не такi вже й потворнi створiння благословили мене на життя своïми жовтогорячими оченятами. І як я тiльки могла називати ïх потворними i жалюгiдними? Сама такою була, якщо не вмiла цiнувати краси цих природних створiнь. Тепер вони посмiхаються до мене теплими жовтими усмiшками, випромiнюють доброту, щирiсть, ласку i нiжнiсть, як i мiй «коханий».
Я злякалася цього слова вiдразу, тiльки но воно промайнуло у моïй свiдомостi. Ще сильнiше злякалася свого стану : я не грала, як зазвичай, не прикидалася, не iмiтувала, а жила! Так, я була сама собою, i це були моï першi справжнi почуття!
Це було давно…Я щаслива, бо наше кохання не покидає нас вже протягом чотирьох рокiв! Вiд того часу моє життя стало схоже на прекрасну казку, в якiй ми нерозлучнi довiку! Але дотепер не можу усвiдомити, що повернуло моє життя в це солодке русло кохання : час? серце? а може нiжнi та романтичнi ромашки???
Ваше мнение: