Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 1867 Дата публикации: 5.6.2006
Ви уявляєте, скільки було повсюди сліз, секретних гасел, крові,
Облитих смутком сердець материнських та дівочих,
Надії, мрій, бажань, чекань, патріотичної любові?!
Чого тільки не бачили померлі або старечі нині очі…
Забули вже історію, байдужістю стираєте ви націю,
А то й смієтесь з подвигів героїв, облудним посмішкам вклоняючись,
Тисячоліттями Україна здобувала красу та неймовірну грацію…
Навіщо ж плюндрувати це за кілька днів, про все на світі забуваючи!?
Невже так важко віддати шану мові солов’їній?!
Скільки почуттів загублено, скільки доль зруйновано,
Скільки людей полягло за бажання життя дати Україні,
Скільки їх було знешкоджено, порубано чи репресовано?!
Чому в одному ритмі серця різні вже не б’ються,
Чому, боячись самого себе, за кордон, як з корабля щури тікаєте?
Чому замість того, щоб відкрито, чесно посміхнуться
І промовити хоч слово без брехні кудись очі ви ховаєте?
Чому зневажаєте культуру, користуючись «стандартом»,
Чому зникаєте, залишивши у душах і на вулицях «сміття»?
Чому вважаєте, що ніскілечки не варта
Україна, що людьми занедбана за останні роки свого життя,
І що ні в якій життєвій лотереї, навіть граючи з азартом
Не виграє країна людську віру й щасливе майбуття?
Та я вірю, як ніколи, що згадається історія,
Тоді в душах запалає та прадідівська жага й бажання
Бути справедливими та дбайливими володарями своєї території,
Й зникнуть зайві сумніви, прикрі й недоречні для усіх вагання.
Вірю в тебе, Україно, адже, не даремно ми українці,
А, отже, нам судилося увесь час боротися незламно,
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Я вірю, що розцвіте ще Україна бездоганно…
Закрию очі, замріюсь й побачу як зміниться життя
Достатньо лише згадати, для чого всі ми народилися
Й повірити, що настане, що підкрадеться щасливе майбуття,
Яке нам й країні нашій давно уже судилося…
Ваше мнение: