Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 2026 Дата публикации: 5.6.2006
сложите все буквы в начале каждой строчки.
Я знаю, Україно, що не хочеш чути моїх слів:
В сумліннях ти заплуталась, у докорах втопилася…
І не бачиш вкотре ні кольорової дійсності, ні кольорових снів,
Рік за роком плачеш, розуміючи, до чого докотилася.
Юрба людей, як бачиш, не вірить вже тобі,
В кожному твоєму кроці, подиху сумнівається,
Мабуть, боїться бути викоханою тобою у журбі,
А, може, з презирством, ненавистю до тебе ставиться,
Й любов твоя, як бачиш, забувається…
Були часи, коли ти розцвітала, пам’ятаєш, люба?
Україно, я благаю, тільки не мовчи…
Ти потрібна була, як політ пташці, як повітря людям,
Невід’ємною часткою була для серця, маючи від усіх дверей ключі,
Єднала ти думки далеких одне від одного українців,
Тебе вважали святинею, вважали ріднішою, ніж мати…
Волію я іще, подивившись в твої очі, промовити, сказати
Останнє, поки я з тобою наодинці…
Є віра, що і зараз, в ці тяжкі часи для нашої країни
Усе щастя люди віддадуть тільки Україні,
Коли в кожному серці вогник любові запалає
Разом зі згадкою про минуле і з вірою в щасливе майбуття,
А також з готовністю віддати заради країни своє життя…
Їдкі думки зникнуть і українці про своє призначення згадають…
Не дивно, що тоді, подивившись на країну,
Очам я не повірю, засумніваюсь, що ти і є та сама Україна…
Ваше мнение: