Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 1936 Дата публикации: 5.6.2006
Миколаєве мій, корабель золотоголовий,
Що вже стільки літ прожив у порту Чорного моря,
Що вже стільки літ цвіте й подій безліч пам’ятає,
А у сні кожної ночі бачить Святого Миколая,
Який молиться за місто, у скруті помагає,
А уранці, як і раніше, шепочучи, благословляє…
Миколаєве мій, спогадами обвитий
Про Потьомкіна, що 1789-ого зміг тебе хрестити,
Про людей, що кров’ю гарячою, пекучою вмивались,
Захищаючи тебе від фріців, самі захищались.
Про дітей своїх талановитих, які стали знамениті,
Плаваючи морями-океанами в усьому світі…
Миколаєве мій, заквітчаний долею,
Сплюндрований нерідною російською мовою,
Заплутаний прагненнями, в степах ти захований,
Але все ж таки квітучий, на славу збудований.
Ти гордість моря, що поблизу розкинулося,
Його перлина, що недарма народилася
217 років потому…
Миколаєве мій, корабель золотоголовий,
Я сподіваюсь, обереш ти українську мову,
Справедливість, чесність, сонячну усмішку, прозорість моря,
Перепливеш через лихі дні, переживеш шторм горя.
Розквітнеш ще краще, розпустиш вітрила
Й попливеш за течією, й полетиш, немов на крилах
Назустріч щастю…
Ваше мнение: