Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 2225 Дата публикации: 16.12.2006
Задивляюсь у дзеркало ночі.
Що я бачу там? Цілий світ:
І закохані карі очі,
І величний надії політ.
Степ, замріяний, спить, мов дитина,
На розкішному лоні Землі,
І з мільонів зірок павутина
Дива дивні малює мені.
Я розвіюсь у небі туманом,
Я росою на квітку впаду,
Я віддам данину океанам,
Що несуть мені воду живу.
Відчиню свою душу блакиті,
Де гуляють вітри степові.
Все життя віддала б я за миті,
З яскраві хвилини живі...
Та його ще потрібно прожити,
Щоб в останню годину земну
У космічному сяйві злетіти
Під акорди музичного сну.
Ваше мнение:
Згоден, змальована гарна картина, написано на високому рівні але:
Не клеїться другий рядок - було б краще написати стверджувально, наприклад: "Бачу там відображений світ"...чи шось інше, тоді третій рядок теж краще вписується бо починається зі сполучника "і";
тринадцятий рядок звучить гарно але не пасує за змістом, бо як я розумію описується ніч і ваші почуття при зоряному небі. До "блакиті" треба було зробити або змістовий перехід, або вписати в зміст (сонній блакиті), або не вживати цього слова.
Усе інше дуже сподобалось. Бажаю творчих успіхів.
З повагою,