|
    Прочтений: 0 Посещений: 1837 Дата публикации: 19.5.2007 Прогуркотів трамвай, я йду додому. Хоча й невпевнений – чи справді я іду? Наче усі навкруг живуть вже по-новому, А я один – старим життям живу; А я один – не дихаю, як треба, Незграбно гойдаючи зябра на боках; Й мені одному наче звичне небо Здається перевернутим. Мій страх Можливо й безпідставний. Так буває, Ви скажете, що мертве серце б’є, І, що на мертвому обличчі всмішка грає, І що саме обличчя мов желе. І що саме життя мов згусток болю, Простого, трохи вільного, як ніж Близ горла: він-бо знає мою долю Уже давно. Хоч краще це, аніж Як завжди бути впевненим, що люди – Усі без винятку – ідуть як крізь мене. Хай краще лезо розітне унавпіл груди – Не можу більше відчувати це! Не можу. Все спеклося. Все обридло. Втомився очі підіймати од землі. Втомився перетравлювати їдло Десятків лиць у натовпі. Мені Нестерпно жалить серце (хоч і мертво) Коли тебе стрічаю близ помийних ям. Що так на мене вилупилось, стерво? Чи може краще називать тебе – життям??!. * і стався вибух. Хвилями жорстоко прокочується в стислій голові. І хочу вирвати од болю ліве око, - Нащо воно тепер здалось мені?.. Нащо тепер усе, коли мені все рівно Стискає душу шкіряний ремень! Але вспливає щось – до сліз, до сміху рідне, Кладе успокій на чоло поблідле, Я засинаю. Завтра – новий день. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Милан Кернич - Рутина
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |