Жанр: Лирика: Экспериментальная поэзия Прочтений: 0 Посещений: 1907 Дата публикации: 5.4.2008
Де ми живемо!? В якій країні!?
Хто ми є та якими були!?
Здається, зветься вона - Україна,
Були патріоти, а зараз – просто хохли.
Сидять собі українці по хатах,
Сало гризуть й горілкою залива,
Довга нудьга розчинилась у жартах.
Але де та сила, що в народі жила?
Де та чесність в очах та полум’я в серці,
Що товкали століття скрізь течії зла!?
В боротьбу за сьогодення ми віддали смерті
Молоді та хоробрі, невинні життя!
Походження свого ніколи не цурались,
Та довго йшли дорогою кровавої війни
До тої мети, що суверенністю озвалась.
Але потрібно нам те, за що боролись діди!?
Просто «бути» - це так мало для чесного життя,
І слів так мало, і мови рідної, і добрих пісень,
Якщо соромно мовчиш, то йди у небуття,
І там шукай, чим набити порожність кишень.
Мовчання тебе не так лякає, як крики правди,
Та серце не крає тиск з верхівок пустих,
Чи несоромно так жити та так вмирати?
Поміркуй, яке майбутнє нащадків твоїх?
В землі давно поховані не признані герої,
Їм стулили пельку блакитні та рожеві прапори,
А ми живемо, як в стійлі, чи в загоні,
Хоча давно на кроку від мети…
Нехай товкається хтось на поверсі влади,
Та переб’ються ті, хто весь час мукає під ніс,
Тільки МИ зможемо розтрощити Бідності Грати!
Стерти з обличчя вугілля та крапельки сліз…
Ваше мнение: