Жанр: Лирика: Белый стих Прочтений: 0 Посещений: 1080 Дата публикации: 7.2.2010
«Ти поборола природне бажання робити кохання заради життя»
гурт pSeVdo
Слухати пісні по колу – це, певно, манія. Чи якась незрозуміла, невиліковна, невпинна хвороба. Медитую голосом вокаліста.
Проживати по колу день – це вже не стиль. І не діагноз. Це ніби біг по трасі, яка набридає, але не закінчується. Співаю голосом міста.
Прокрутити життя як коло – це мистецтво. Розлого, без упину, нерозривно, з новим аспектом щомиті. І щоб на поворотах трохи паморочилось у голові.
Тоді можна було б назвати принципом втіхи.
У ідеальній системі таких кіл кожен міг би стати Індивідом. Вир, Смерч, Круг чи (для гурманів) Бублик. Психотипи нового часу. Кола без людей.
Але тоді не було б життя. Була б віха.
Бо почуття – наш визначний абсурд. Паморочиться у голові від утоми/голоду/безнадії/щастя/кохання/будь-чого-що-можна-назвати-одним-словом. Але тільки не від існування. Прісно.
І знову вперто біжимо по власному колу. У когось – день. У когось – пісні. У когось – життя. І знаходиться один, що за всім цим спостерігає. Мовчки, стоячки, вічно. Один важливо-невидимий. Йому у цій тисняві банально тісно.
Через прірву ночей із тобою - уже не естет.
Через призму думок всі смаки пожирає страх
Залишається тільки химерний димок – пієтет
Перед тим, хто тримає самого (себе) у пазурах.