|
    Прочтений: 0 Посещений: 300 Дата публикации: 1.5.2021 У часи війни, коли кожен потребував твоєї допомоги, ти обрав шлях додому, хоч і щось глибоко у душі підказувало, що рідні загинули. У сутінках ночі, у загреві дня, Шукає покою душа моя, Я йду крізь путі переплетені босий, Тут душі покинуті притулку просять, Кричать і благають крізь сльози; Перед війною дівчина зріза собі коси. А я йду собі далі кривою тропою. Кривавою, темною і не святою, Нічого не вдію, нічим не поможу. Такий вже я є: я нічого не можу. Життя то є стежка, у ній біль і страждання. Та голос є сильний сліпого мовчання. Він гучніш над усе у моєму сумлінні У докорах тихих та у думках вільних. Мовчи, голосе, я майже дійшов, На мене чекали – і ось я прийшов. Ніхто не чекав, нікого немає: Чергова солодка ілюзія моєї уяви. Пробач мені голосе, я маю іти, Хоч як не благаєш мене, - «Відпусти». Хай гине, хай мре, що я мав би вчинити? Ніщо вже не ладне мене спинити. Ні совість, ні крики, мольба… Є лиш я… і дорога смутна. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Анастасія Крушельницька - Чому не спинив?
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |