Жанр: Лирика: Экспериментальная поэзия Прочтений: 0 Посещений: 1890 Дата публикации: 6.7.2006
вежі? безкровні й мовчазні гіганти
(плоть поки що відсутня... її нарощують пізніше)
оточені скелетами охоронців, баштових-кранів
головне - фундамент? земля й кістки...
з верхівок баштових кранів падає попелом тлін
ми йдемо синхронно, куди? спотворюючи все навкруги...
входимо в ріку, залишаючи сліди... виходимо чистими
наші шляхи осяяні місячним сяйвом, дивним мереживом снів
керувати баштовим краном навчитись нескладно
тут важливі важелі дуже важкі й рухливі
(важелі влади, насильство та деспотія)
повне домінування можливе та непостійне
чаша за чашею, день за ніччю, прах до праху, попіл до попелу...
руки старечі працюють неквапливо, але й невпинно
прокреслюючи на папері довершену геометрію
мовчазних утилізаторів наших фізичних тіл...
"вавілонських веж нових не буде -
у нас замало людей,
у нас забракло часу,
у нас бракує матеріалу,
немає нових сміливих ідей,
ми на межі..."
скульптурна група у вигляді стріловидних конструкцій
стане символом вічним мовчання баштових кранів...
Ваше мнение: