|
    Прочтений: 0 Посещений: 3202 Дата публикации: 11.4.2007 «…Люди умирают от одиночества. Только об этом не пишут в свидетельстве о смерти, не пишут…» (с) «…Люди умирают от одиночества. Только об этом не пишут в свидетельстве о смерти, не пишут…» (с) …мої улюблені місця. Як я люблю своє місто, люблю гуляти тут, люблю саме окремі, визначені місця… Великі сірі сходи. Я не знаю, як називається ця будівля, що стоїть тут. Великі сірі сходи по периметру всієї будівлі. Довгі білі колони. Дивлячись вглиб цих колон, я бачу, що вкінці, там де колони закінчуються, є огорожа і світло. Світло в кінці тунелю..? Мені дуже холодно і я змерзла. Сідаю на широкі сірі сходи, піджимаючи коліна собі до грудей, так, щоб не було так холодно. Це не рятує. Десь там нагорі, за мною – колони. Десь там нагорі за колонами – люди… Щось собі говорять. А мені холодно. Сиджу, дивлюся, як внизу ходять всі собі туди-сюди, іноді поглядаючи на поодиноку чорну фігуру на широких сірих сходах. То я. Відчуваю, що десь там позаду стоїть людина, з якою я вчора була. Десь там, недалеко від мене, його висока постать, і я не знаю, чи він дивиться мені у слід чи ні. Чи він бачить одиноку фігуру, що сидить на бетонних сходах, зігнувшись від холоду… Певно що ні… Я поглядаю на годинник і бачу, що, певно, час іти. Не розумію, чому я тут взагалі сиджу, адже нікому не потрібна, половину з тих людей вище від мене я не знаю, мені холодно, а він…Він…йому байдуже. Ну і нехай. Мені також байдуже до його блакитних очей, які якось дивно заворожують, так, що я не можу витримувати його погляд, хоча одночасно хочеться в них дивитися… Я оглядаюся, бачу, що він стоїть собі. Один. Ну і нехай. Я підриваюся, оглядаю за собою сіре полотно сходів. Іду. Ні з ким не прощаючись. Суцільна темрява. Навколо суцільна темрява. Лише декілька ліхтарів. Пуста дорога. Я помічаю, що я така ж чорна, як ця ніч. Я зливаюся із ніччю, мене майже не видно в темряві. Я не дивуюся, я ще більше розумію, що моє призначення – ніч. Саме вночі я можу зробити те, чого мені хочеться. Саме ніч мене розуміє. Саме вночі пишуться мої вірші і саме вночі приходять найправильніші думки і рішення. Ніч…Ніч, я така ж темна, як і ти…Забери мене до себе, ніч… Різкий звук примушує мене отямитися. Гальма машини гидко і голосно скрегочуть і прямо на мене зупиняється якесь авто, осліпляючи мене лимонним світлом своїх фар. Ніч, а мене ледве не збили…. Ніч, а я ледве не загинула. Тим мене почула і хотіла забрати?.. У грудях швидко б’ється серце, хоче вистрибнути назовні, у ніч… …А десь там, нагорі, поміж великих білих колон, стоїть висока постать, яка не знає, що я ледве не відійшла у ніч… Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Александра Горчинская - Люди умирают от одиночества
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |