Жанр: Проза: Разное Прочтений: 0 Посещений: 2594 Дата публикации: 23.5.2007
Готика...Evanescence...:-)
Чиста квінта. Інтервал темряви з відблиском світла, пустоти, жалю, розчарування, ностальгії. Для людей, які не знають про справжню красу цих двох звуків, закриваються очі на багато речей. Наприклад, вони не помічають суму в моїх очах, коли чую голос волинки. Східна мелодія, або західно карпатський простір, що не можна заповнити. Ніщо зрівняється з чистою квінтою. Сонце купається у її просторах, а сніги на вершинах гір шукають прихистку. Зірки світять їй прямо у вічі, щоб її всі помічали. Але не помітити її неможливо. Це кажу я, бо добре знаю чистий і не сполоханий брудними думками, голос Емі Лі, яка чистою квінтою повертає усіх до життя. Різко, дисонуюче звучить цей інтервал, ніби хоче, щоб я заповнила його своїми емоціями, думками, почуттями. Через чисту квінту можна побудувати міст у невідомість і вона потягне тебе далеко – далеко, туди, де людське око ще не заглядало. Там буду я, а потрапити туди можна, промовивши лише одне слово – Evanescence, і, подумавши, додати, - це і є чиста квінта.
2
Морок вкривав душі людей. Відчуття провини душило серце. Безнадійність рвалась до сонця, але її втримував людський мозок. Тролейбус сів на мокрий асфальт і загасив фари, поклоняючись темряві. Дерева вкрили зупинку густою тінню. Будинки стояли і незворушно спостерігали за тим, що відбувається своїми поодинокими освітленими вікнами і з насолодою оглядали моторошність. І навіть місяць забажав темряви. Трамвай тихо примостився на своїх рейках і погаснув. Настала ніч. На зупинці не було ні одної людини. Всі втекли, бо темрява могла їх поглинути. А я стою на балконі з ввімкнутим світлом і споглядаю усю цю містику, бо не боюсь темряви. Я буду з нею боротись до останнього подиху і не збираюсь програвати. Бо в душі кожної людини повинен палахкотіти вогонь життя і прагнення жити в світлі та радості. Ось один за одним прокидаються люди, ніби відчувши, що темрява відступила. Яскраве світло залило всю вулицю. Тролейбус знову засвітив фарами, дерева утворили місячну доріжку, якою йшла... жага до життя.
3
Танець кружляв у собі розмаїття думок. Сльози мовчки капали додолу. Серце мчалося у вихрі емоцій. Щастя бігало наввипередки з долею. З’явився вітер і захопив у полон небо. Людина стала навколішки і у темряві побачила зірку. Сльози не давали перепочинку, здушували горло, закривали від очей світ. Зірка яскраво засяяла. Так сміливо у вечірньому вітряному небі ще ніхто не сяяв. У повітрі пахло розчуленням і відчаєм. Небо налилось свинцевою гирею, стало гаряче, жарке. Місяць визирнув і одразу зник, ховаючись від бурі. Та людина не боялася негоди. Серце її наповнювалось то болем, то вірою, то стражданнями, то надією. Щастя втекло від долі і щодуху примчалось і злилося з вітром. Танець зачепив сонні зірочки і вони засяяли. У повітрі запахло перемогою над усіма турботами. Серце дало вірний ритм, людина лягла на траву і заснула.
4
Полум’я ще дужче палахкотіло. Серце зжалося у муках, бо бачило, що спалюють його мрії. Годинник пробив один раз. Час настав. Хтось крижаними пальцями викинув із серця щастя і воно помчало на роликах, наче бігло від привида. Жорстока рука насміхалась над серцем, повсюди збирала крихти жалю й розкидувала нові, гнітючі перлини і серце наповнювалось гіркотою. Тривога літала у повітрі і швидко сідала у різні кутки серця. Сум окрижанів і великою брилою льоду наступив на серце, пожмакав його й воно майже задихнулось. Навколо багріла темрява і, насміхаючись над світом, кричала услід помираючим мріям: „ Я перемогла, бо знищила життя!”
Але враз у темряві з’явилась свічка і яскравим вогнем запломеніла поруч з безпорадністю. Серце востаннє подивилось на світ і ковтнуло повітря, аж ось темрява розвіялась, тривога і сум опустились вглибину і звідкись прилетіло щастя.
Ось такою дорогою ціною заплатило за перемогу серце, бо мрії вже не могли його зігрівати...
Ваше мнение: