Жанр: Проза: Разное Прочтений: 0 Посещений: 2220 Дата публикации: 10.8.2007
Життя жорстоке.
Чомусь саме такі думки лізуть в голову на всіх етапах буденного твого існування. Ти женеш свою підсвідомість вище та якомога далі від того відчуття жорстокості, але не встигаєш. І воно кидає тебе на землю, вологу та м’яку, накриває своєю нескінченою та незміряною важкістю. І ти лежиш. І не можеш підвестися. Розумієш, що втрачаєш щось безповоротно, але не хочеш і не можеш нічого вдіяти.
Життя жорстоке.
Так говорили вони тобі, коли відмовили в апеляції. Ви маєте сприймати це як те, що від вас не залежить. Та дійсно, ти не можеш дістати суддів, не можеш змінити вирок. Єдине, на що ти здатен – це стояти та кліпати очима, не вчиняти опору вартовим, які тягнуть тебе невідомо куди, дивуючись твоєму спокою. Це все ніби не з тобою. Брязкання сталевих «аксесуарів» на твоїх руках, белькотіння юрби людей навколо, смугастий шлях з відкритих та закритих дверей… Ти йдеш мимоволі, ти вже не знаєш, де твоя воля, та й що це, власне, таке. Чому? Все дуже просто…
Життя жорстоке.
Розуміння цього приходить до тебе поступово. Разом з обов’язковим сніданком в металевих мисках, з розкладом на прогулянку двором та роботу в майстерні, разом із зустрічами на півгодини з тими людьми, від яких ти поступово віддаляєшся. Ти вже не посміхаєшся вранці, не захоплюєшся мимоволі чимось неважливим, взагалі нічим не захоплюєшся. Ти вже розумієш, що…
Життя жорстоке.
Прокидаючись, бачиш того самого павучка, що відчайдушно плете павутиння в кутках, намагаючись зібрати якомога більше комах. Старанно будуючи невагому структуру, він живе, живе, незважаючи на те, що може за мить різко відчинені двері зруйнують все побудоване ним. Живе, незважаючи на всю жорстокість. Сонячний промінь виблискує на тоненьких ниточках його павутиння, бігає секторами, даруючи тобі посмішку. Щось змінюється в тобі. Ти посміхаєшся. «Ув’язнений N, ваше прохання про апеляцію задоволено…».
Надія є.
"... підлягає звільненню в залі суду..."
Ваше мнение: