|
    Прочтений: 0 Посещений: 2928 Дата публикации: 2.10.2007 Обіцяю на майбутнє не наливати газованої води до попільнички… У нашій оселі катастрофічно бракує людей. Лише Ти і Я – і страх як тяжко, щоб це Ти не надокучило цьому Я, а це Я не довело Ти до самогубства. Ми пробували писати листи один одному, аби бодай листоноша іноді навідувався до нас. На жаль, з’ясувалось, що у цих краях ніхто не чув про пошту. Довелося змайструвати скриньку із ящика від електропраски і по черзі перевдягатися листоношею. Сидячи увечері на паласі, ми намагались викликати хоча б духа якоїсь людини. Мерлін Менсон пручався (надто живий, щоб коритись). Маяковський вже був на гачку, але моя необережна думка, що твої вірші, усе-таки, кращі, спонукала його нервово скинути вазонок з підвіконня й піти. Ми завели кошеня та цуцика. Можна було дати їм людські імена і балакати з ними, одягати їх у смішний в’язаний одяг, ведучи на прогулянку, як це роблять бабусі… Але ми назвали кота – Котом, а цуцика – Цуциком, і все одно балакали не з ними, а між собою. Іноді ми запрошували до себе гостей. За вечерею я була готова подати замість кетчупу пасту для взуття кожній із твоїх подруг. Ти подумки вбивав цвяшки у тім’ячка моїм приятелям. У нас не могло бути спільних друзів. Гості розходились і більше ніколи не приходили вдруге. Ми дуже рідко були серйозними. - Я, напевне, зійшов з розуму, - казав ти. - Зійшов. Адже ми зустрілись. Я ж – зійшла, - відказувала я. - Чудово. Тепер у мене є подруга. - Я не подруга. Хочу паперового змія. Ти майстрував змія, і я бігла у парк, задерши голову й посміхаючись намальованому маркером личку. Щовечора ти кидав писати вірші, а на ранок я знаходила розкидані по хаті нові. «Вони безтілесні, - казав ти. – Ними дихають тільки автори». Я збирала списані римами аркуші, дбайливо ховала до скриньки, а коли ти зникав надовго, діставала й дихала їх пахощами. Ми пили згущене молоко із чайних чашок (як добре, коли ти – дорослий і можна ВСЕ). Якось я намалювала твій портрет. Не дуже правдоподібний. Ти упізнав себе, оскільки під портретом великими літерами красувалось твоє ім’я. Мені було соромно за те, як я спотворила тебе своїм недолугим олівцем, але ти довго-довго дякував і посміхався, називаючи мене своєю художницею. Ти часто кудись зникав. Потім приходив веселим. Я сердилась, і тому ми склеїли долоні «Моментом», аби більше не розлучатись. Було незручно й незвично. Ми весь час хихотіли. Нам подобалось. Але потім клей змився. Ми балакали здебільшого про творчість. Якось, посеред розмови про сучасний стан поезії, ти раптом сказав мені для чогось: «Ніколи не зраджуй свого кохання». Я кивнула і замислилась. Ти чудово знав, що я кохаю не тебе. Та й ти кохав іншу. …Учора серед ночі ти перебрався листоношею. Прокинувшись від шурхоту паперу, я знайшла під подушкою записку. «Люби мене, будь ласка, хай там що» - ось, що було написано твоєю рукою. А сьогодні, через одне моє необачне слово ти сказав: «Я більше не розмовляю з тобою». І я не знаю, присягаюсь – не знаю, куди мені подітись. …Даю слово, що більше не фліртуватиму із фашистами… Обіцяю на майбутнє не наливати газованої води до попільнички… Клянусь, що почитаю твого Бродського… Не мовчи, прошу… Пірнаю у шафу. Перевдягаюся листоношею. Тремтячою рукою малюю похилі літери… «Люби мене, будь ласка, хай там що»… Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Босоногая Сказочница - Хай там що…
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |