Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 2179 Дата публикации: 11.1.2008
Я відчула якийсь дивний біль у шлунку. Такий гострий-гострий. Мабуть, це все тому, що я зранку наїлася кактусів. І казали ж мені, що не треба запивати кактуси кавою... Казали... А я не послухалася, от я вперта. І нащо воно мені? А ось тепер намагаюся це все заїсти ватою та пір"ям, щоб стало хоч трохи легше, м"якше. Але нічого не допомагає. Так що сиджу тепер і страждаю, адже голки проштрикують мене зсередини.А я сиджу і нічим не можу собі зарадити. Ну навіщо ж я поглинаю все, що потрапляє мені на очі?! Наприклад, зранку, поки робила собі каву ледь не ковтнула чайник... Ну,здавалося б, навіщо він мені потрібен? Ан, ні... стоїть собі такий блискучий и холодний, а отже тихий, бо він вміє свистіти, коли нагріється. І раптом нізвідки виникло бажання проковтнути його, щоб мати у собі щось таке блискуче й гамірне, таке, шо вміє свистіти. Адже сама я не вмію. Але не проковтнула... І не тому, що не змогла... А тому, що вирішила не залишати родину без чайника. Бо як же вони без нього? Як чай будуть пити й грітися? Адже зараз зима, холодно...Моє бажання розбилося о банальність. Було б у нас два чайника, один я неодмінно б ковтнула. І це ж не перше моє бажання ковтати речі. В мене їх було безліч. І безліч з безлічі я все ж таки реалізувала. Я вже давно ковтаю речі. Почалося все це дуже давно. Просто в один сірий день я зрозуміла, що меня чогось не вистачає всередині. Аж глянула, ось же воно, зовсім поруч, варто лише руку простягнути. Залишалося все це лише проковтнути... Першою такою річчю стало моє маленьке, кругленьке рожеве люстерко. Я ковтнула його для того, аби бачити себе й інших людей зсередини... А далі... Коли мені ставало сумно, я ковтала іграшки й веселі книжки, коли ставало холодно, ковтала теплу одежу, коли темно - лампи, коли гірко - цукор разом із цукорницями, коли самотньо - ковтала друзів... Так що зараз в моєму внутрішньому світі повно людей і речей колись дуже дорогих для мене...Дивно... Відчуття болю раптом зникло... Це мабуть тому, що нарешті розквітли ті пуп"янки, що я їх була ковтнула навесні. Нарешті. Чого вони так довго не квітли? А вони насправді такі гарненькі й цікаві ці квіточки - різнобарвні геометричні фігурки: жовті трикутнички, червоні ромбики, блакитні кола... І всі блищать, мерехтять у світлі проковтнутих мною ламп... Як же там гарно... У мене... А знаєш, що? Знаєш? Я й тебе туди запрошую, у мій світ. Приходь. Не соромся. Там дуже затишно, я запевняю. А що там наразі немає чайника, то ти не хвилюйся, я його обов"язково ковтну. Ковтну, ось побачиш. Але тоді, коли зможу вигадати причину, чому й куди він зник...
Ваше мнение:
Kaukana - Чайник
