Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 2469 Дата публикации: 26.3.2008
розумійте усе символічно...
Я вже так довго щоранку їм вівсянку, що вже забула, який у неї насправді смак. І забула, чи насправді я її люблю, чи ні.
Це як з коханням. Коли довго зустрічаєшся з однією людиною, то починаєш забувати смак кохання. Це не можна назвати просто звичкою – ні, це щось більше. Це звичка, заснована на коханні. Яке, можливо, ще є. Але воно загубилось в цій звичці. Ми настільки звикаємо до того, що любимо людину, що вже не пам’ятаємо, чи любимо ми її насправді.
Якось я вирішила, що вівсянка вже мені набридла. І треба снідати чимось іншим. Все таки на світі так багато смачних речей.
Це як у коханні. Ми зустрічаємося з людиною, ми насправді її кохаємо, але з часом нам все набридає і ми вирішуємо замінити цю людину іншою. Все таки на світі ще так багато цікавих людей. Але потім ми розуміємо, що починаємо сумувати за нашим старим коханням і хочемо до нього повернутися. І повертаємось. Яким же чудовим воно нам здається в перші дні, навіть тижні (можливо й місяці) повернення! А потім ми знову губимося в звичці...
Отож, після двох тижнів розлуки з вівсянкою я до неї знову повернулась. Але тепер я підійшла до справи креативніше. Щоранку я знову їм вівсянку. Але завжди різну. То з родзинками, то з варенням, то з м’ясом і соусом, то з молоком і медом... Варіантів є безліч.
Це як у коханні.
Потрібно просто підійти до цього творчо...