|
    Прочтений: 0 Посещений: 2967 Дата публикации: 17.5.2008 Чому я обрала цю тему? Я розумію, що ще достатньо юна, мені не вистачає досвіду для тверезої оцінки та розуміння багатьох філософських питань. Сутність життя, величезна купа запитань, постійний пошук відповідей, постійний рух їм на зустріч, нестримне бажання докопатись до істини, зловити потрібну думку... Ці питання переслідують мене кожного дня, я живу з ними, розвиваюсь з ними, вони допомагають мені проникнути всередину не чогось зовнішнього, а всередину власної душі, прислухатись до свого серця, до його ритму, до своїх почуттів, думок... Думок різних – світлих і темних, добрих і злих, логічних і абсолютно несподіваних, стрімких і незрозумілих... Ще з дитинства нас учили, що ставити питання на зразок: „Ти віруюча людина?” некоректно, не припустимо. Зараз же я вирішила переступити через це і запитати кожного читача, чи є у нього віра і яка вона. Пробачте за безтактовність, але це насправді необхідно для кожного із нас, якщо ми хочемо знайти хоч якісь відповіді на питання, скласти до купи хоча б крихітну частинку тієї головоломки, що є в наших серцях. Думаю, щоб допомогти вам зрозуміти мої думки, відповідати на задане питання спробую самостійно. Іще з дитинства моя віра у Бога була надзвичайно сильною, не можу сказати, що цю віру мені насаджували, вона просто була зі мною, в моєму серці і допомагала мені. Але я росту, світ навколо мене змінюється, щодня з’являються надзвичайно важливі в моєму житті мудрі люди, вони говорять мені про свої істини, і це дійсно істини, адже їх слова щирі, сказані від всієї душі, з натхненням, з блиском в очах. Всі ці істини є чимось подібними, чимось відрізняються, адже істина кожної людини індивідуальна. В моїй голові почали з’являтись сумніви, хто ж цих людей має рацію, де ж відповідь. Десь в глибині душі я розуміла, що всі почуті слова є чужими істинами, і я стрімголов почала бігти на пошуки своєї. На цей час я втратила віру, адже в що, власне, вірити для себе я ніяк не могла визначити. Тому я шукала, шукала, шукала те, в що могла б повірити по-справжньому, щиро і віддано. Відповідь не з’являлась, мої душевні сили були виснажені, мені хотілось відпочити, хотілось підтримки, але я розуміла, що це мій бій, я мала самостійно розібратись в собі. Замість віри в моїй душі оселилась порожнеча. Я почувалась неначе людина, яка все життя прожила у пустелі, але одного разу заблукала без ковтка води із собою: зверху пекло сонце, нестерпно боліла голова, сліпило в очах, дихати важко, – це я описую наше звичайне життя, - а подати ковток води було нікому. Так я блукала, не знаючи маршруту, адже „в пустелі дороги заметені піском”. Саме в цей період я зрозуміла, що для мене означає віра і що вона для мене життєво необхідна. Звичайно, не буду сперечатись, є люди, які не мають віри і живуть пречудово, але, знову ж таки, якщо вони не вірять в Бога, то вони вірять в диявола, добро чи зло, в гроші, в любов, безсмертність душі... Так чи інакше віра у щось потрібна кожному, вона навіть необхідна! Щоб знайти хоча б якусь опору я почала цікавитись різними релігіями, хоча особливого результату це не дало. Тоді я спробувала відвідати деякі храми, хоча розуміла, що йти це безглуздо, адже тобі може допомогти лише те, в що ти зі всією щирістю віриш. Так, я відчула певне полегшення, дещо зрозуміла, але суттєво ситуацію це не змінювало. Варто зазначити, що весь цей час мене підштовхували і підтримували дуже важливі в моєму житті люди, вони не дали мені зламатись, за що я їм дуже вдячна. Я шукала далі... Пройшов деякий час лише зараз я розумію, однак розумію лише на половину все те, що зі мною відбувалось і чому воно відбувалось. Лише зараз я пригадую суху прочитану теорію книжки „Релігієзнавство”, в якій писалось про основні положення різних релігій. Зараз я розумію, що моєю помилкою було те, що я бачила лише відмінності між релігіями, не помічаючи, те, що їх об’єднує. Візьмемо для прикладу три основних світових релігії – християнство, буддизм та іслам. Насправді, в цих релігіях відображена, власне, одна віра. В кожній із цих релігій перед нами постає постать людини, яка говорить про певні загальні істини життя, про добро і зло і про те, як варто жити, страждає через нерозуміння оточуючих. Можна навести і інші приклади, що об’єднують ці релігії. Але люди не перестають сперечатись, доводячи, що їх віра буцімто правильна, а інша – ні, вони закликають інших приєднуватись до своєї релігії, говорячи, що інші релігії – неістинні, інколи це набуває настільки радикальних форм, що мимоволі виникає питання, а чи не є це, власне, богохульством. Певне світло на розуміння цього пролила книжка Дональда Уолша „Беседы c Богом”. Деякі істини цієї книги стали моїми істинами. Бог – скрізь і те, що ми чогось не бачимо, не означає, що його не існує, так само, як і те, що є неправильним те, що ми вважаємо правильним, чи є правильним те, що ми вважаємо неправильним [1]. І на мою думку, ми помиляємось, коли стверджуємо, що Бог може проявляти себе лише в одній формі. Коли ми віримо в якусь одну конкретну релігію, ми концентруємося лише на вченні наприклад Ісуса чи Будди, говорячи, що один із них був істинним посланцем, а інший – ні, бо ж вони жили в різні часи, говорили неідентичні речі. Ми не розуміємо того, що, по суті, все це були лише різні прояви Бога, ці прояви скрізь, навколо нас, однак ми чомусь не хочемо їх помічати. Бог проявляється і в кожному із нас. Можливо, хтось буде зі мною незгоден, але Він спілкується із нами за допомогою наших почуттів, думок, досвіду і лише інколи слів, але лише Найвищих почуттів, Найсвітліших думок, Найвеличніших слів. Найсвітліша думка – це думка, яка містить в собі радість, Найвище почуття – це любов, Найвеличніші слова – це слова, в яких є істина. Почуття – це найзрозуміліший для нас голос Бога. „Почуття – це мова душі. Саме у твоїх найглибших почуттях полягає твоя найвища істина”. Все в житі має в своїй основі два головних почуття – любов і страх, вони взаємопов’язані і перетікають одне в одного. Погляньте, коли ми вперше говоримо слово „люблю”, ми одразу боїмося не почути у відповідь взаємності, а коли нарешті отримуємо цю любов, то боїмося її втратити. Найглибші почуття – це почуття, які містять любов, але любов не обумовлену, а чисту, справжню любов. На мою думку, по-справжньому любити – означає любити не за щось, а просто так, тому що ти любиш, не очікуючи взаємності, не боячись її втратити. На жаль, наша любов майже завжди обумовлена. Це стосується не лише наших стосунків з іншими, а й любові до Бога. Ми звикли вважати ще з дитинства, що якщо ми будемо добре себе поводити, молитись, то Бог нам буде допомагати і після смерті ми потрапимо в рай, але якщо ми згрішимо, помилимось, Бог нас покарає. Вам не здається, що це обумовлена любов? Ми не можемо зрозуміти, що Бог любить нас Любов’ю необумовленою, ми поклали на нього роль отця, який нагородить за хороше і покарає за погане. Таким чином, ми живемо в постійному страхові перед Богом, який може бути суворим і мстивим. Отже, організуючою думкою (тобто думкою, яка йде за думкою, думкою, яка лежить в основі) є СТРАХ, а не ЛЮБОВ, що вже є невірним – і ТУТ знаходиться вся таємниця нашого нерозуміння світу!!! Ще одне міцне знаряддя, яким Бог спілкується з нами, – це наш досвід. Саме його ми ігноруємо найчастіше. Цікавий психологічний феномен, який наводить в своїй книзі відомий російський психолог Олександр Свіяш: наприклад, жінка була одружена із чоловіком, який дуже часто зловживав алкоголем. Все життя вона боролася із ним, намагалась його переконати, що так жити неправильно. В результаті, жінка або продовжує до кінця життя боротись за свою правоту зі своїм чоловіком, або розлучається з ним. Але, що дивно, якщо вона не усвідомила, що саме полягало в суті цієї ситуації, якщо вона не зрозуміла, що не можна бути категоричною і потрібно сприймати людину такою, якою вона є, то ця жінка підсвідомо обере собі чоловіка, який теж буде схильним до цієї звички, або ж, своєю жорсткою позицією вона може спровокувати її появу (до речі, знову обумовлена любов!) [2]. Це лише один приклад, а їх безліч. Цього ж стосуються і наші помилки в спілкуванні з іншими людьми, якщо ми їх не визнаємо, то ми їх вчиняємо знову і знову, тим самим ускладнюючи ситуацію. Тобто, якщо вставши один раз на граблі, ми не зрозуміємо чому ми на них встали, - а вставати на граблі найчастіше спонукають внутрішні ідеалізації, уявлення, переконання, риси характеру, - не зрозуміємо, чого нас хотіла навчити ця ситуація, не проаналізуємо все, ми неодмінно встанемо на ці ж граблі знову. І останнє, Бог спілкується з нами за допомогою слів. Це не обов’язково слова із уст Будди, пророка Муххамеда чи Ісуса, це слова оточуючих, але слова, що містять істину, їх легко відчути, прислухавшись до серця. Слова дають нам змогу зрозуміти нескінченно багато, однак недолік їх в тому, що їх можна по-різному інтерпретувати, тому люди досі сперечаються, як правильно трактувати Біблію, вони створили безліч конфесій лише тому, що по-різному розуміють слова Біблії. До речі, не варто забувати, що тексти її найймовірніше дещо змінені. Можливо, вас це шокує, але існують думки, з якими я особисто погоджуюсь, що тексти Біблії були переписані за ініціативою певних церковних діячів, які робили це з метою висвітлити себе як у найкращому світлі. Так, можливо, найважчим гріхом є не те, що Адам і Єва скуштували заборонене яблуко, а те, що Каїн убив Авеля. Оскільки в історії є таке поняття, як хрестові походи, інквізиції, тобто вбивства в ім’я церкви, то неважко припустити, чим це було викликано [3]. Звичайно, ці думки є неоднозначними, але, погодьтесь, є над чим задуматись. Саме тому, як я вважаю, навіть Біблія не є абсолютним авторитетом в розумінні Бога, нам необхідно слухати свої найглибші, найсвітліші почуття, аналізувати свій досвід і фільтрувати свої думки. Саме фільтрувати, адже кожна думка – це відповідальність. Можливо, ви здивовані? Так, саме відповідальність!!! Кожна думка має свої наслідки. Мабуть, ви чули вислів: „думки матеріалізуються”. Таким чином, не варто думати про погане, негативне, адже тим самим, ми притягуємо його до себе, в своє життя. Позбавитись таких думок не так просто, як здається, цього можна досягти, та й, безперечно, не на всі 100%, лише щоденним самовихованням, кропіткою роботою над собою. Я знову повторюватимусь, коли скажу, що істина – вона для кожного індивідуальна. Я зустрічаю багато людей, які є православними і вважають, що ходити до церкви потрібно хоча б раз на тиждень, бо коли ми приходимо до церкви лише в скрутну хвилину – раз чи два на рік – ми показуємо нашу невірність Богу; інші – католики, не такі радикальні; протестанти – не признають ікони; мусульмани – встають до сходу сонця щоб здійснити священний ритуал намаз – молитву, в якій вихваляють Аллаха, не їдять свинини, не вживають алкоголь; інші ж вважають себе атеїстами і вірять у енергію і простір, що є, по суті теж Бог, лише в іншому прояві; деякі досі вважають себе язичниками, вірячи в духів природи – рослин і тварин, а це теж одні із форм, яких може набувати Бог, даосисти взагалі заперечують Бога, вірячи лише у „дао” – неосяжне знання і розуміння... Просто я називаю все це одним словом „Бог”, інші називають це Будда, Аллах, велике знання, просвітлення, простір, енергія і т.д. Однак, хіба це міняє суть?.. І мушу сказати, що шукати шлях пізнання зовсім не обов’язково через релігію – це лише один із способів, головне визначити той шлях, який буде істинним для тебе особисто. P.S.Чекаю на ваші відгуки. Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||
Душа - У пошуках віри
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |